Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

— У Бадра хороша позиція, — Ульф замислено окреслив лінією червоних прапорців, що відмітила розташування ворожих військ. — Він став на пагорбах і побачить наші загони, як тільки ми вийдемо в долину. У нас зовсім мало кінних, а його вершники можуть добряче розігнатися й вдарити по нашому передньому краю. Втім до входа у долину ще тягнуться схили, порослі деревами. Поки не пройдемо поворот на південь, нас затулятиме плечем гори, — Ульф виставив рядок синіх прапорців одразу після вказаного повороту. — До цього місця війська повністю приховані, якщо влаштувати путню засідку, а краще кілька ліній засідок, зможемо непомітно прибрати дозорних Бадра, перш ніж вони звітують про наше наближення. Тримати тут повноцінний загороджувальний загін я б на його місці не став: далеко до основної позиції, важко обмінюватися сигналами, проблемне постачання. Це майже гарантована втрата людей без жодного впливу на перебіг сутички. Для стеження вистачить і пари контурсів, а починати зустрічний бій на дорозі, що постійно петляє, набирає висоту та має обмежену видимість, не стане навіть абсолютний бовдур.

— У них занадто багато кінних, — Йорунн сперлася підборіддям на складені руки й невідривно вивчала мапу. — Якщо розпорядитися ними з розумом, то можна швидкою атакою ламати наш стрій ще на підході, а потім відкликати вершників і чекати, поки важкі щитоносці остаточно виріжуть наш центр. Це — горлянка пляшки. Вони заблокують нас раніше, ніж ми встигнемо розвернутися для повноцінної атаки на рівнині. Аби подальший бій взагалі став можливим, ми повинні стягнути Бадра з його пагорбів. І було б непогано позбавити його швидкості.

Ульф криво усміхнувся і кинув швидкий погляд на Хальварда:

— Герцогиня має рацію. Після бою за Вітахольм, я б радив прислухатися до її ідей щодо протидії вершникам.

— Хотів би і я на власні очі побачити, що сталося в степу. Шкода, що доводиться задовольнятися тільки вашими розповідями, — Хальвард не втримався від схвальної посмішки, очі його сяяли гордістю.

Йорунн недбало відмахнулася: 

— Дослухайте спочатку, а потім вирішимо, чи варто ризикувати людьми заради моїх ідей, — легкий настрій миттєво розсіявся. — Ви знаєте це місце з власного досвіду, я ж суджу за чужими словами та мапами. Ймовірність помилки занадто велика. 

Вона пересунула кілька прапорців.

— Нам потрібен час, щоб дати людям сформувати стрій для атаки на рівнині. При цьому ті, хто вже стоятиме в полі, опиняться під прямим ударом кінноти. Але ми можемо спробувати втягнути вершників за собою на підйом, потім відрізати їм шлях назад й повністю знищити. Ось ця ущелина на схід від дороги знаходиться посередині між нашими військами та армією Бадра. Мусимо вночі перевести туди нашу кінноту та залишити її за відрогами. Якщо починати атаку на сході сонця, то тінь від гір прикриє вершників на кілька годин. Атакувати треба на сході сонця, тоді встигнимо розсіяти кінноту і позбавимо Бадра можливості маневрувати

Чоловіки переглянулися.

— Може спрацювати, — Хальвард склав руки за спиною і пройшовся наметом. — Хоча все залежатиме від магів Бадра Зойри. Якщо вони бодай сіпнуться, мені доведеться втрутитися, і всі наші розрахунки втратять сенс. В горах дію заклять обмежували природні перешкоди, на рівнині розраховувати на це не можна. Втрати будуть колосальними, а наслідки — непередбаченими. Маю надію, що в Бадра вистачить тями не починати цю гру.

— В Ельтре він відступив одразу після того, як я вбила мага, — помітила Йорунн. — Не схоже, що йому до вподоби невиправдані жертви. 

— Жерці в армії підкоряються тільки імператору. 

— Це не має значення, — перервав Ульф. —  Вічно стояти на місці ми теж не можемо. Доведеться ризикувати й молитися усім стихіям, аби мізків та стриманості вистачило в обох сторін. А поки треба відправити когось розвідати місцевість і знайти зручний шлях в ущелину через відроги. Якщо не вийде пройти зверху, доведеться крастися низом, а це ставить під сумнів увесь задум. Гадаю, до наступного ранку матимемо відповідь принаймні на це питання.

Раптово Хальвард завмер та зблід, а потім похитнувся і схопився за край столу, наче його добряче вдарили. Йорунн застогнала від болю, зігнулася й сповзла на підлогу, хапаючи ротом повітря. На мить у наметі зметнулися тіні, але одразу опали під ноги сірим попелом.

— Демон, — хором видихнули обидва.

— Як далеко? — Ульф навіть не запитав, як вони дізналися.

Йорунн не відповіла, лише мляво змахнула тіні, що намагалися оплести її руку. 

— Досить далеко, удар знову йшов із південного заходу, — Хальвард опанував себе набагато швидше, підійшов до дружини, допоміг розігнутися й зазирнув у вічі: там палали іскри й шалено кружляла темрява. — Все добре, Йорунн. Ти молодець, потерпи трохи, зараз полегшає, — від його рук по її шкірі потекло ледь помітне світіння.

— Принаймні цього разу я нічого не спалила, — вона з вдячністю накрила його руку своєю, на блідих щоках з’явився легкий рожевий відтінок, та й дихання вирівнялося. — Це в Дармсуді?

— Упевнений, що там. Ти відчула присмак магії? 

— Знайомий, але ніяк не згадаю, звідки.

— Брамник, або ж Господар. Той самий, що намагався зупинити нас на мості-між-світами. Схоже, в ясновельможного сьогодні гості. А це означає, що нам варто поспішити.