Читати книгу - "Танок драконів"

а ще його красунчика-приятеля, чом би й ні?

Він широкими кроками вийшов зі спальні.

«Він таки зробить вилазку,— збагнула Дані,— і якщо він відрубає голову Бенові Пламу, то зайде просто на весільний бенкет і кине її мені під ноги. Семеро спасіть! Чому він не шляхетнішого роду?»

Коли він пішов, Місанді принесла королеві простий сніданок — козиний сир і оливки, а на солодке — родзинки.

— Одним вином ваша світлість не може снідати. Ви така мініатюрна, а сьогодні вам знадобляться сили.

Почувши ці слова від такої дрібної дівчинки, Дані не стримала сміху. Вона у стількох речах покладалася на маленьку тлумачку, аж іноді забувала, що дівчинці виповнилося всього одинадцять років. Поїли разом на терасі. Поки Дані гризла оливку, наатянка, подивившись на неї очима кольору розплавленого золота, промовила:

— Запізно вже казати, що ви передумали виходити заміж.

«Запізно»,— сумно подумала королева.

— У жилах Гіздара тече давня шляхетна кров. Наш шлюб поєднає моїх вільновідпущеників і його людей. Якщо ми станемо одним цілим, таким стане і наше місто.

— Ваша світлість не кохає шляхетного Гіздара. Віддана вам думає, що ви б радо побралися з деким іншим.

«Сьогодні я не повинна думати про Дааріо».

— Королева кохає того, кого мусить, а не кого хоче.

Апетит пропав остаточно.

— Забери їжу,— сказала Дані до Місанді.— Час мені брати купіль.

Після купелі, поки Джикі витирала Дані насухо, прийшла Іррі з токаром. Дані заздрила, що дотрачки можуть ходити в шароварах з пісочного шовку й фарбованих безрукавках. У такому одязі їм набагато прохолодніше, ніж буде їй у токарі, з важкою оздобою з крихітних перлин.

— Допоможіть мені замотатися в цей токар, будь ласка. Сама я з цими перлами не впораюся.

Вона знала, що мала б нетерпляче очікувати весілля та шлюбної ночі. Їй пригадалася ніч її першого весілля, коли під чужим зоряним небом хал Дрого позбавив її цноти. Їй пригадалося, яка вона була перелякана і яка збуджена. З Гіздаром буде так само? «Ні. Я вже не та дівчинка, якою була, а він — не мій сонце-й-місяць».

З піраміди знову з’явилася Місанді.

— Резнак і Скагаз просять честі провести вашу світлість у Храм грацій. Резнак наказав приготувати ваш паланкін.

Мірінці рідко їздили верхи в місті. Надавали перевагу паланкінам, ношам, портшезам, які на плечах носили раби. «Коні бруднять вулиці,— сказав їй один чоловік з родини Жаків,— а раби ні». Дані звільнила рабів, але паланкіни, ноші й портшези і досі з’являлися на вулицях, і в повітрі вони трималися зовсім не чарами.

— День занадто спекотний, щоб сидіти в тісному паланкіні,— сказала Дані.— Осідлайте мою сріблясту. Не поїду я до свого лорда-чоловіка на спинах носіїв.

— Ваша світлосте,— мовила Місанді,— віддана вам дуже перепрошує, але ви не зможете їхати верхи в токарі.

Маленька тлумачка, як це дуже часто траплялося, мала рацію. Токар не призначений для їзди верхи. Дані скривилася.

— Як скажеш. Але все одно в паланкіні не поїду. Я за тими завісами задихнуся. Нехай мені приготують портшез.

Якщо вже доводиться вдягнути довгі вуха, то нехай усі кролі це бачать.

Коли Дані спустилася, Резнак і Скагаз прихилили коліна.

— Ваша вельможність сяє так яскраво, що засліпить будь-кого, хто наважиться поглянути на вас,— промовив Резнак. Сенешаль був у токарі з бордової парчі з золотими торочками.— Гіздарові зо Лораку страшенно пощастило з вами... а вам — з ним, дозволю собі сміливість сказати. Цей шлюб врятує наше місто, от побачите.

— Ми всі за це молимося. Я хочу посадити оливкові дерева й дочекатися плодів.

«Хіба не байдуже, що Гіздарові поцілунки не тішать мене? Мене потішить мир. Я королева чи просто жінка?»

— Сьогодні люду буде, наче мух,— зронив Гирявий, який вдягнув складчасту чорну спідницю і рельєфний нагрудник, а під пахвою ніс бронзовий шолом у формі зміїної голови.

— Не мені боятися мух. Ваші бронзові бестії захистять мене від будь-якого лиха.

Усередині Великої піраміди завжди панували сутінки. Стіни завтовшки тридцять футів приглушували гамір вулиць і не пропускали спеку, отож усередині було прохолодно й напівтемно. Під брамою вже шикувався почет. Коней, мулів і віслюків тримали у стайнях у західних стінах, а слонів — у східних. Разом з пірамідою Дані отримала цих трьох дивних гігантів. Вони нагадували їй лисих сірих мамонтів, от тільки бивні їм підрізали й позолотили, а очі в них були сумні.

Дужий Бельвас їв виноград, а Баристан Селмі спостерігав, як конюший підтягує попругу на його сірому в яблуках коні. З ним було троє дорнян — вони розмовляли, але миттю урвали розмову, щойно з’явилася королева. Княжич опустився на одне коліно.

— Ваша світлосте, я мушу ще раз вас просити. Сили вже полишають мого батька, але його відданість вашій справі й досі міцна. Якщо ви незадоволені моїм поводженням або мною особисто, мені дуже прикро, але...

— Якщо хочете, щоб я була задоволена, просто порадійте за мене,— сказала Данерис.— Сьогодні в мене весілля. У Жовтому місті танцюватимуть на радощах, не сумніваюся,— зітхнула вона.— Підведіться, княжичу, й усміхніться. Одного дня я повернуся у Вестерос, щоб відвоювати батьківський престол, і звернувся в Дорн по допомогу. Але сьогодні моє місто взяли в сталеве кільце юнкайці. Я можу загинути, так і не побачивши своїх Сімох Королівств. Гіздар може померти, а море може проковтнути Вестерос... Ходімо,— поцілувала його Дані в щоку.— Час мені брати шлюб.

Сер Баристан допоміг їй сісти у портшез. Квентин повернувся до своїх дорнян. Дужий Бельвас гаркнув, щоб відчиняли браму, і Данерис Таргарієн випливла на сонце. Поряд з нею їхав Селмі на сірому в яблуках коні.

— Скажіть мені,— заговорила Дані, коли процесія повернула до Храму грацій,— якби мої батьки могли вільно слухатися свого серця, з ким би вони побралися?

— Це було дуже давно. Ваша світлість їх не знає.

— Але ви знаєте. Скажіть мені.

Літній лицар схилив голову.

— Для вашої матері-королеви обов’язок завжди був на першому місці,— мовив він. У своїх срібно-золотих обладунках і білому плащі він був дуже вродливий, але говорив з болем, так наче кожне слово — тяжкий камінь, який йому доводиться нести.— Але в дівоцтві... колись вона була закохана у юного лицаря зі штормових земель, який бився на турнірі, пов’язавши її стрічку, й оголосив її королевою кохання і краси. Але тривало це недовго.

— Що сталося з цим лицарем?

— Того дня, коли ваша мама вийшла