Читати книгу - "Бляшаний барабан"

очистити берег. І ти зробив це з кулемета-вбивці.

Ланкес нічого не забув, він обсмоктував кісточку, він навіть пригадував імена й перелічував їх: сестра Схоластика, сестра Аґнета, послушку описав мені як рожевеньке личко, а довкола нього — все чорне-чорне, він змальовував її так виразно, що отой завжди живий у мені образ моєї світської сестри-жалібниці — сестри Доротеї — коли й не померк, то все ж таки неабияк потьмянів, утратив чіткі обриси. І моє враження лише поглибилося, коли за кілька хвилин після того опису — для мене це вже не була аж така несподіванка, щоб постати переді мною як чудо, — з боку Кабура через дюни ніби вітром занесло молоду черницю, і її — рожевеньку, а довкола все чорне-чорне — не можна було не помітити.

Вона йшла під чорним парасолем від сонця — такі парасолі часто носять при собі літні чоловіки. Очі закривав яскраво-зелений, округлий пластиковий дашок, схожий на ті, що ними захищають очі ділові голлівудські кіношники. Хтось гукнув її з дюн. Видно, в цих краях черниці були й досі.

— Сестро Аґнета! — пролунав голос. А тоді: — Сестро Аґнета, де ж ви ділися?

І сестра Аґнета, це юне створіння, поверх нашого чимдалі обгризенішого риб'ячого кістяка відповіла:

— Тут я, сестро Схоластика! Тут так тихо — ані шелесь!

Ланкес вишкірив зуби й задоволено кивнув своєю вовчою головою, так наче сам і замовив цю католицьку процесію, так наче на світі нема нічого такого, що могло б його здивувати.

Юна черниця, завваживши нас, спинилася ліворуч від бункера. Її рожеве личко з двома кругленькими ніздрями і трохи випнутими, але загалом цілком бездоганними зубками промовило:

— Ой!

Ланкес повернув лише голову й шию, тулуб його навіть не ворухнувся.

— А що, сестричко, надумали трохи прогулятися?

Як же швидко пролунала відповідь:

— Ми щороку ходимо один раз до моря. Але я бачу море вперше. Таке велике!

Заперечити їй було важко. Кращого опису моря, ніж тоді дала юна черниця, я, здається, не чув і донині.

Ланкес вирішив показати свою гостинність, поколупався в моїй половині рибини й запропонував:

— Може, скуштуєте трохи рибки, сестричко? Ще тепленька.

Його невимушена французька мене здивувала, тож Оскар і собі спробував по-чужоземному:

— Та ви не соромтеся, сестро. Сьогодні ж бо п'ятниця.

Та навіть цей натяк на суворі, безперечно, орденські правила не спонукав дівчину, охайно загорнену в черничий одяг, приєднатися до нашої трапези.

— А ви завше тут живете? — прокинулася в ній цікавість.

Наш бункер вона назвала «гарненьким» і «трішки кумедним». Але цієї миті на гребені дюн постала, на жаль, ігуменя з іще п'ятьма черницями під чорними дощовими парасолями і з яскраво-зеленими репортерськими дашками на голові. Аґнета прожогом кинулася від нас і, як я зрозумів із потоку слів, причесаного східним вітром, дістала добрячої прочуханки, а тоді посестри взяли її в кільце.

Ланкес поринув у мрії. Виделку він тримав другим кінцем у роті й не зводив погляду з гурту черниць, що пливли дюнами.

— Це не черниці, це — вітрильники.

— Вітрильники білі, — висловив я сумнів.

— А це — чорні вітрильники. — Дискутувати з Ланкесом — марна річ. — Та, що на лівому фланзі, — їхній флаґман. Аґнета — швидкоплавний корвет. Ходовий вітер, кільватерний стрій, бізань-щогла, грот-щогла і фок-щогла — всі вітрила піднято, вперед за обрій, до Англії! Лишень уяви собі: завтра вранці Томмі попрокидаються, визирнуть з вікна, і що вони побачать? Двадцять п'ять тисяч черниць, до самих топів уквітчаних прапорами, і вже лунає перший бортовий залп...

— Ще одна релігійна війна! — підпрягся я. — А флагман має називатись «Марія Стюарт» або «Де Валера», або, ще краще, «Дон Жуан». Нова, швидкохідна армада прибула поквитатися за Трафальгар! Лунає клич: «Смерть пуританам!» А в англійців цього разу Нільсона катма. Висадку можна розпочинати. Англія вже не острів!

Наша розмова, як на Ланкеса, набула надто політичного забарвлення.

— А ось черниці вже й відчалюють! — доповів він.

— Напинають вітрила! — поправив я його.

А втім, відчалювали вони чи напинали вітрила, а їх однаково понесло в бік Кабура. Між собою і сонцем вони тримали парасолі. Тільки одна з них трохи відстала, нахилилася, не спиняючись, щось підняла — і враз випустила з рук. Рештки флотилії — щоб уже не виходити з образу — посувалися, важко долаючи вітер, до обгорілих лаштунків колишнього прибережного готелю.

— Або вона не вибрала якоря, або в неї заклинило стерно. — Ланкес і далі висловлювався мовою моряків. — А отой швидкоплинний корвет — чи це не Аґнета, га?

Корвет чи фрегат, але саме послушка Аґнета, збираючи й відкидаючи дорогою мушлі, посувалася до нас.

— Що ви там збираєте, сестро? — поцікавився Ланкес, хоч і сам це добре бачив.

— Мушлі! — Вона якось по-своєму вимовила це слово й знов нахилилася.

— А хіба вам можна? Це ж бо скарби земнії.

Я заступився за юну послушку:

— Помиляєшся, Ланкесе. Мушлі ніколи не були скарбами земними.

— Тоді вони — скарби морські. Хоч круть, хоч верть, це — скарби, а володіти скарбами черницям не можна. Для них що головне? Бідність, бідність і ще раз бідність. Чи не так, сестро?

Послушка Аґнета всміхнулася, показавши свої випнуті зуби:

— Та я беру мушель небагато. Для дитячого садочка. Діти так люблять ними бавитись, а моря ще зроду не бачили.

Аґнета вже стояла перед входом до бункера й окинула своїм черничим поглядом те, що було всередині.

— А вам до вподоби наша хижка? — делікатно підсокирювався я.

Зате Ланкес не церемонився:

— Та ви погляньте лишень, яка в нас вілла, сестро! Ми за це грошей не беремо!

Послушка стояла й гострими носаками черевичків, що визирали з-під цупкої тканини, шкребла пісок. Часом вона навіть сколупувла його, а вітер підхоплював і жбурляв на нашу рибу. Трохи невпевнено й тепер уже вочевидь світло-карими очима Аґнета подивилася на нас і на стіл між нами.

— Цього нам не можна робити, — промовила вона, спонукаючи нас заперечити.

— Та чого там, сестро! — рішуче відмів художник усі труднощі й підвівся. — Знаєте, а він усередині досить нічогенький, наш бункер. А з бійниць видно весь берег.

Черниця й далі вагалася і, мабуть, уже понабирала повні черевички піску. Ланкес випростав руку в бік входу до бункера. Орнамент на бетоні давав чіткі орнаментальні тіні.

—