Читати книгу - "Сповідь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Що далі посуваюся я вперед у своїй розповіді, то менше можу внести в неї ясності і стрункості. Тривоги мого подальшого життя не дали часу подіям як слід улягтися в моїй пам’яті. Вони занадто численні, заплутані і неприємні, щоб я міг розповісти їх послідовно. Єдине сильне враження, що залишилося у мене від них, – це враження жахливої таємниці, що приховує їхню причину, і в результаті я доведений до жахливого стану. Далі я розповідатиму як доведеться, залежно від того, що мені спаде на думку. Пам’ятаю, що в той час, про який ідеться, я цілковито поринув у написання своєї «Сповіді» і досить необережно розповідав про це всім і кожному, навіть не уявляючи, що комусь знадобиться і хтось захоче і зможе перешкодити цій справі. Та якби навіть я й подумав про це, то все одно не змовчав би, тому що з природи зовсім не здатний приховувати свої почуття і думки. Скільки я можу судити, саме чутка про цю справу стала справжньою причиною бурі, здійнятої для того, щоб вигнати мене зі Швейцарії і передати до рук тих, хто міг би перешкодити здійсненню мого наміру.
У мене був ще й інший план, і ті, хто боявся першого, дивилися на нього з не меншим невдоволенням. Я задумав видати повне зібрання своїх творів. По-перше, таке видання здавалося мені необхідним для того, щоб засвідчити, які саме книги з поширюваних під моїм ім’ям справді мої, і дати публіці можливість відрізнити їх від тих псевдонімних творів, які мої вороги приписували мені, щоб зганьбити і принизити мене. А по-друге, таке видання було для мене простим і чесним способом забезпечити собі шматок хліба, до того ж єдиним, оскільки я відмовився від написання нових книг, а мої спогади не могли вийти, поки я живий. Не заробляючи жодного су ніяким іншим способом і лише витрачаючи, я бачив, що мої кошти вичерпуються разом з доходом від моїх останніх творів. Ця обставина змусила мене пришвидшити видання мого «Музичного словника», ще не закінченого до кінця. Я виручив за нього сто луїдорів готівкою і сто екю довічної ренти. Та чи надовго вистачить ста луїдорів тому, хто витрачає щороку понад шістдесят, та й сто екю річної ренти все одно що нічого для людини, до якої зграї пройдисвітів і нероб зліталися, як шпаки.
До мене завітало кілька торговців з Невшателя пропонувати свої послуги для видання повного зібрання моїх творів, а з ними один ліонський власник друкарні чи книгопродавець на прізвище Регійя, що, не знаю, яким чином, втерся до їх компанії. Він і взявся всім керувати. Ми уклали цілком прийнятну угоду, яка відповідала моїй меті. Я мав матеріалу як друкованого, так і рукописного на шість томів ін-кварто,[219] а крім того, я зголосився сам спостерігати за друкуванням. За все це вони зобов’язалися виплачувати мені щорічну ренту в тисячу шістсот ліврів французькою монетою і видати одноразово тисячу екю.
Контракт був написаний, але ще не підписаний, коли з’явилися «Листи з гори». Страшенний вибух обурення проти цієї диявольської брошури та її ненависного автора злякав компанію, і справа розладналася. Враження від цієї останньої моєї праці можна прирівняти до того, яке справило свого часу моє «Міркування про французьку музику». Але воно хоч і викликало проти мене ненависть і наразило мене на небезпеку, проте не позбавило мене поваги суспільства. Коли ж вийшли у світ «Листи з гори», як у Женеві, так і в Версалі, вочевидь, були здивовані, як можна лишати живим таке чудовисько, як я. Мала женевська рада, підбурювана французьким посланником і керована генеральним прокурором, видала з приводу мого твору декларацію, в якій, затаврувавши її найжахливішими словами, оголосила, що вона негідна навіть бути спаленою рукою ката, і зі спритністю, майже сміховинною, додала, що було б ганебно не тільки відповідати на неї, а й згадувати про неї. Я палко бажаю, щоб хтось із моїх читачів, натхненний прагненням до правди і справедливості, зважився прочитати з початку й до кінця «Листи з гори». Тоді після всіх образ і жорстоких нападок, якими обкидали автора, він відчує, яка, смію сказати, стоїчна стриманість панує в цьому творі. Не маючи можливості відповідати на образи, оскільки я нікого не ображав, і не знаючи, як спростувати мої доводи, бо вони були незаперечні, мої супротивники вирішили зовсім не відповідати, нібито від надмірного обурення. Щоправда, коли вони сприймали неспростовні доводи як образи, то повинні були б уважати себе за надто скривджених.
Представники не тільки не заявили з приводу цієї огидної декларації ніякої скарги, а й пішли накресленим у ній шляхом, і, замість того щоб зробити своєю зброєю «Листи з гори», які вони приховали, щоб прикриватися ними як щитом, вони боязливо не віддали ні шани, ні справедливості цьому твору, написаному на їхній захист і на їхнє прохання. Вони не цитувати і навіть не згадувати його, хоча нишком черпали з нього всі свої аргументи, і лише точність, з якою вони пішли за порадою, що нею закінчується цей твір, стала єдиною причиною їх
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь», після закриття браузера.