Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

Чи хотіла б я, аби він помер? Ще б пак!

Гізер і Норма мовчали. Вони намагалися не дивитися у вічі одна одній та водночас уникали погляду Керол, яка уважно вивчала їхні обличчя.

— Я вас шокувала? — запитала вона.

Подруги похитали головами. Вони заперечували шок, однак відчували стурбованість. Для Гізер то було занадто: вона підвелася, випросталася й на кілька хвилин вийшла на кухню, а тоді повернулася з півкілограмовою упаковкою виш­невого морозива та трьома виделками. Керол і Норма відмовилися від нього, тож вона почала ласувати морозивом, методично вибираючи з нього вишні.

Раптом Керол схопила виделку і приєдналася до неї.

— Гаразд, дай і мені трохи, поки ще не пізно. Ненавиджу, коли ти так робиш, Гізер. Вишні — найсмачніше, що є в цьому морозиві.

Норма принесла з кухні ще вина і, вдаючи неабияку радість, підняла келих:

— За кілера! Я хочу за це випити! Шкода, що ця ідея не спала мені на думку, коли Вільямсон проголосував проти мене як партнера компанії. А як не брати до уваги варіант з убивством, — вела далі Норма, — можна розглянути й побиття. У мене є клієнт-сицилієць, який за п’ять сотень може влаштувати побиття колісними ланцюгами.

— Колісні ланцюги за п’ять сотень? Це інтригує. Цьому хлопцеві можна довіряти? — поцікавилася Керол.

Норма впіймала гострий погляд Гізер.

— Я все бачу, — мовила Керол. — Що тут коїться?

— Треба не втрачати здорового глузду, — сказала Гізер. — Нормо, я не думаю, що ти допомагаєш Керол, підживлюючи її гнів, нехай і жартома. Та навіть якщо це жарт, Керол, тобі варто зважати на майбутній перебіг подій… Якщо протягом наступних кількох місяців із Джастіном трапиться якесь лихо — будь-яке, — передусім підозрюватимуть тебе. Тут без винятків. Мотиви, твій норов…

— Мій — що?

— Гаразд, висловлюся інакше, — мовила Гізер. — Ідеться про твою схильність до імпульсивних дій, внаслідок чого ти…

Керол роздратовано труснула головою і відвернулася.

— Керол, треба дивитися правді у вічі. Ти спалахуєш, мов іскра, і це не секрет ані для тебе самої, ані для нас, ані для твого оточення. Тож адвокатові Джастіна буде легко продемонструвати це в суді.

Керол мовчала, а Гізер вела далі:

— Я хочу сказати, що твоя позиція дуже хитка, і якщо хтось спробує «розібратися» з Джастіном, тебе позбавлять адвокатської практики.

Знову мовчання. Нижні поліна в каміні вигоріли, і верхні з грюкотом зсунулися вниз. Ніхто не підвівся, аби їх підправити чи докинути нових дровин.

Норма грайливо підняла в повітря ганчір’яну ляльку і проспівала:

— Кому шпильок? Безпечних, законних шпилечок?

— Може, хтось порадить гарні книжки на тему помсти? — запитала Керол. — Скажімо, із серії посібників «Зроби сам»?

Норма й Гізер заперечно похитали головами.

— Гм, то це перспективна ніша, — зауважила Керол. — Може, мені варто взятися до написання такої книги з прикладами із власного досвіду?

— У такому разі оплату за послуги кілера можна списати як виробничі витрати, — зауважила Норма.

— Якось я читала біографію Девіда Ґерберта Лоуренса, — мовила Гізер, — і пригадую жахливу історію про те, що його вдова Фріда не взяла до уваги останнє бажання чоловіка. Вона замовила кремацію його тіла, а тоді залила попіл цементом.

Керол схвально кивнула.

— Вільний дух Лоуренса навіки ув’язнили в цементі! Chapeau,[8] Фрідо! Ось що я називаю помстою! Це творчий підхід!

Гізер кинула оком на свій годинник.

— Керол, годі вже нам фантазувати. Є інші безпечні й законні способи покарати Джастіна. Що він найбільше любить? Що є для нього важливим? Із цього й варто починати.

— Таких речей небагато, — мовила Керол, — тож це проблема. О, його комфорт, одяг — він обожнює свій одяг. Але мені не потрібна ваша допомога, аби знищити його гардероб. Я вже про це подбала, хоч і не думаю, що це його засмутить. Він просто візьме мої гроші й піде на шопінг разом із новою обраницею, яка придбає для нього новий гардероб на власний розсуд. Я мала б учинити щось інше — скажімо, віддати його одяг ворогам, але проблема в тому, що він надто асоціальний, аби мати ворогів. Ще можна віддати його новому чоловікові, який з’явиться в моєму житті (якщо він, звісно, з’явиться). Я зберегла його улюблені краватки. А якби в нього був керівник, я переспала б із ним і подарувала б їх йому. Що ще йому до вподоби? Може, BMW? Аж ніяк не діти — він ставиться до них із неймовірною байдужістю. І якщо я забороню Джастіну бачитися з ними, то буде послуга, та аж ніяк не покарання. Звісно, я налаштовуватиму їх проти нього — це зрозуміло і без зайвих пояснень. Але не думаю, що він це взагалі помітить. Я могла б звинуватити його в сексуальних домаганнях, але діти вже надто дорослі, щоб їм можна було «промити мозок». Крім того, тоді він не зможе дбати про них, коли мені захочеться відпочити.

— Що ще? — запитала Норма. — Має бути ще щось.

— Небагато. Цей чоловік — неабиякий егоїст. Ага, ще він захоплюється ракетболом — грає двічі або тричі на тиждень. Я хотіла було розпиляти його ракетки навпіл, але він тримає їх у спортзалі. Можливо, саме там Джастін і зустрів цю жінку, вона може бути тренером з аеробіки. Та скільки б він не займався спортом — все одно схожий на кабана. Гадаю, це все через пиво. Атож, пиво він обожнює.

— А знайомі, друзі? — запитала Норма. — Мають бути якісь люди.

— Під час розмов він зазвичай тільки сидить і скаржиться — Нормо, як це називають в ідиші?

— Kvetch!

— Авжеж, сидить собі і «квечить», що йому бракує друзів. У нього немає близьких знайомих, окрім того дівчиська з дімсам. Їй вдалося його захапати, тож для нього це шанс.

— Якщо вона така погана, як ти гадаєш, — мовила Гізер, — можливо, краще взагалі нічого не робити, нехай заплутаються в цьому павутинні? З часом вони зрозуміють, що «виходу немає», і опиняться у власному пеклі.

— Гізер, ти й досі нічого не зрозуміла. Я не хочу, щоб він просто почувався нещасним, то для мене не помста. Я хочу, щоб він знав, що то справа моїх рук.

— Отже, — зауважила Норма, — вимальовується перший крок: треба дізнатися, що то за одна.

Керол кивнула.

— Саме так! А тоді я знайду спосіб дістатися до нього через неї. Коли відкусиш голову, хвіст відмирає сам. Гізер, у тебе ж є приватний детектив, якого ти використовуєш у справах із розлучень?

— О, це легко — Бет Томас. Суперспеціаліст — не мине й двадцяти чотирьох годин, як він сяде Джастінові на хвіст і дізнається про неї все, що тільки можна.

— А ще він дуже милий, — докинула Норма. — Може, запропонує тобі побавитися в ліжку, то й платити не доведеться.

— Двадцять чотири години? — гмикнула Керол. — Ді­знатися її ім’я можна за одну годину — варто тільки встановити жучка на кушетці його мозкоправа. Джастін, либонь, увесь час про неї теревенить.

— Мозкоправ, Джастінів мозкоправ… — мовила Норма. — Дивно, що ми про нього забули. Як довго Джастін до нього ходить?

— П’ять років!

— П’ять років тричі на тиждень, — вела далі Норма. — Гм-м, враховуючи вихідні, це приблизно сто сорок годин на рік… Помножимо на п’ять — загалом маємо сімсот годин.

— Сімсот годин! — вигукнула Гізер. — Що, на