Читати книгу - "Коханці Юстиції"

167
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 54
Перейти на сторінку:
сторона звинувачення. Кажуть утім, що Ґеродт — так само неповна форма, і насправді його прізвище мало звучати як Руттґеродт чи Рютґеродт (нім. Ruethgerodt). Крім того, Юліус було не першим, а другим його іменем. Першим було Гайнріх або ж Гайнц, але у Другобічі ніхто так до нього не звертався. Там його із самого початку прозвали Швабом. Це однак не могло протривати довго, бо таке прізвисько пасувало надто багатьом, і швабами в тій місцевості прозивали фактично всіх понімечених.

Шваба Ґродта у Другобічі тримали переважно на віддалі. Не кажучи про те, що не бачено його жодного разу ні в церкві, ні в костелі чи кірсі, ні навіть у синагозі, його взагалі завжди і всюди сторонились. І не тільки тому, що прийшлий (чи, як тут казали, пришляк), але і з огляду на дуже особливу апарицію. Щоб не вдаватися до зайвих описів, зауважу лише, що в пошуках найпереконливіших підтверджень своєї фізіономічної теорії Лафатер недаремно їхатиме до нього аж із Цюріха. Обличчя Юліуса Ґродта здавалося зшитим зі шматків десятка інших облич. Жодне товариство не запросило б такого дивака до свого кола.

Юліус Ґродт і сам волів існувати цілком зосібна. Війна з її вивернутими тельбухами та відірваними кінцівками, всі сім її вивернутих і відірваних років, зробила з нього психопата, що — іноді так здавалося — з останніх сил утримує при собі ці звиклі до вбивства і руйнування руки. Але війна так само зробила з нього середнього штибу власника. Не без гордині відкинувши пропозицію від мандрівного цирку «Ваґабундо» приєднатися до їхньої трупи в ролі Monstrum Immanis, Юліус Ґродт вирішив покладатися тільки на себе самого. Грошей, привезених з війни, з усіх її розпанаханих животів і розчахнутих черепових коробок, йому цілком вистачило на купівлю в околицях Дру-гобіча шматка землі та старого покинутого палацика, що його він поступово обживав і оточував усілякими господарськими прибудовами та перелаштовував під свої потреби. Якими ці потреби були, знову ж таки не знав ніхто. Юліус Ґродт першим ділом зробив кам’яну огорожу свого обійстя удвічі вищою і навісив на кожну з чотирьох брам величезні замки. Це був закритий світ. Ніхто навіть не мріяв про підглядання.

Згідно з чутками, відображеними ще в офіційних донесеннях на ім’я короля Станіслава-Антонія Понятовського, на той момент старости перемиського, позастановий господар Юліус Ґродт «зі своєго форверка виїздит категорично рідко, єно на закуп насіня». Про яке насіння мова і що мало би з нього прорости, нині вже не з’ясувати. В будь-якому разі ми не можемо довіряти окремим тогочасним версіям, що з таємничих насінин посеред Ґродтового обійстя мала б вирости височенна вежа з оглядовим балконом. Утім якусь вежу він і справді почав у себе зводити, це так.

Інша група чуток стосувалася мінеральних джерел, які Юліус Ґродт начебто загосподарював на теренах свого обійстя, після чого став постачати до львівських аптек і шинків питну воду з особливим сірчаним запахом. Це спричинило цілу хвилю недобрих перешіптувань про його зв’язки з чортами, зокрема — з відповідальним за термальні процедури в пекельних лазнях Асмодеєм. (Остання обставина так само спрацює на суді.)

Вінцем же всіх чуток стала трохи пізніша ідея про те, що Юліуса Ґродта насправді було вбито ще на сьомому році Семирічної війни. Відтак якийсь популярний магнетист, можливо, й сам Месмер, запанував над його тілом і знову поставив його на ноги. Там-таки говорилось іноді, що не Месмер і що Юліус Ґродт — один із перших наполовину вдалих експериментів юного Каліостро. Тепер він ходячий труп, який має виконати чаклунську волю й занапастити всю тутешню околицю нечувано страшними й до того ж огидними злодіяннями. Бо де ж іще поселитися приблудному мерцеві, як не в місті, яке свого часу вирішило, що правильна його назва Другобіч?

3

Не далі як за півроку після свого поселення в новому місці Юліус Ґродт відчув, що перестає давати раду з хазяйством. Фізичної сили йому було приділено більш ніж удосталь, і будування вежі він тягнув цілком справно, але догляд за худобою, птицею, грядками, приготування їжі та прибирання території вже ніяк не містилися в його робочій добі. Тоді-то в нього і з’явилася перша служниця. Відомо про неї тільки те, що мала невеличкий горбик, а водночас і вовчу пащу, й заячу губу. Дівчина, мабуть, працювала чесно й не лінувалася, тож Юліус Ґродт мав би бути з неї задоволений. Однак за деякий час він знову розвісив по роздоріжжях оголошення про те, що потребує служниці.

Щодо того, скількох загалом дівчат — з помітнішими й менш помітними вродженими вадами — він устиг покликати у служниці протягом одного-двох років, дискутовано різні версії. У найстриманіших стверджувалося про трьох, у найрадикаль-ніших про десяток. Річ у тім, що громадську увагу не завжди було прикуто саме до життя відлюдника-шваба. Проте з певного часу кожне нове оголошення про вакансію служниці вже викликало у другобічан неясну тривогу і злі передчуття.

Сценарій був завжди один. Першу дівчину Юліус Ґродт убив після того, як вона, завагітнівши, відмовилася позбуватися плоду їхніх спонтанних любощів. У ті часи аборти каралися смертю, причому жахливою. Служниця сказала Ґродтові, що не зважиться на таке ніколи. Її відмову він вислухав із напускним спокоєм, хоча здавалося, ніби частини його лиця от-от засіпаються і розірвуться в різні боки. Щойно за день або два він казав їй узяти заступа, піти до однієї з віддалених прибудов (т. зв. комори) і почати копати в ній яму завдовжки з її зріст і завглибшки хоча б із два лікті.

На третій день він, згідно зі слідчими протоколами, «в тотій коморі забив єї до смерти желізним дишлем від кароци і поховав ув ямі, котру сама [вона] й виграбала, відтак землев притрусив і вернув си до покоя обїдати то шо вона зварила. Сей злий чин єму вдало си укрити».

Усі подальші вбивства у Ґродтовій посесії, що ставалися протягом цілих кільканадцяти місяців, за своїм перебігом від того найпершого нічим суттєвим не різнилися.

4

Здається, саме тепер час узяти до уваги спогади анонімного охоронця другобіцької Сороківки, що під час нічних чувань у в’язничному коридорі не марнував можливості вряди-годи перемовитися з натоді вже засудженим Юліусом Ґродтом. За короткий відносно період наглядач та його підопічний з різних причин порозумілись і ледь не здружилися. Завдяки цьому спогади Аноніма недвозначно відкривають деякі альтернативні ракурси всієї історії.

Передусім звертає на себе увагу дуже небанальна мотивація, що рухала Ґродтом у злочинах. Щоб її зрозуміти, слід

1 ... 20 21 22 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханці Юстиції», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коханці Юстиції"