Читати книгу - "Ловець снів"

- І чотири ночі: якщо він заблукав удень у суботу, виходить чотири ночі…

— Ага, і чотири ночі. Тому коли припустити, що він весь час ішов точно на схід… — Джонсі підрахував по п’ятнадцять миль на день. — Я б сказав, що це можливо.

— Як він міг не замерзнути? — Бобер перейшов на шепіт, імовірно, сам того не усвідомлюючи. — У нього хороша щільна куртка й тепла білизна, але після Гелловіну на північ від кордону округу ночами температура всюди трималася близько двадцяти п’яти градусів[27]. Скажи-но, як це він провів чотири ночі в лісі й не замерз? Схоже, навіть не відморозив собі нічого, якщо не вважати тієї гидоти на щоці.

— Дідько його знає. Але це ще не все, — сказав Джонсі. — Чому в нього не відросла борода?

— Що? — У Бобра відвисла щелепа. Зубочистка повисла на нижній губі. Потім дуже повільно він кивнув. — Точно. У нього тільки невелика щетина.

— Така за день виростає, не більше.

— Він там голився, чи що?

— Мабуть, — відповів Джонсі, уявляючи, як Маккарті, що заблукав у лісі, переляканий, холодний і голодний (хоча по ньому не скажеш, що він довго голодував), щоранку стає на коліна біля струмка, розбиває ногою лід, щоб дістатися до води, потім дістає вірний «Жиллет» із… Звідки? З кишені куртки?

— А потім сьогодні вранці він загубив свою бритву, ось чому в нього щетина, — закінчив Бобер. Він знову посміхався, але якось невесело.

— Ну так. Одночасно з рушницею. Ти бачив його зуби?

Бобер скривився: що ще?

— Чотирьох не вистачає. Двох зверху і двох знизу. Він точнісінько як отой шкет, який постійно на обкладинці «Mad»[28] красується.

— Це ні про що не говорить, приятелю. У мене самого парочка зубів гуляти пішла. — Бобер задер куточок рота, оголивши ясна з лівого боку в моторошнуватій усмішці. — Баиш? Тут у глиині.

Джонсі похитав головою. Це було зовсім інше.

— Цей тип — адвокат, Бобре. Він увесь час на людях. Зовнішній вигляд — частина його професії, а в нього щербини прямісінько спереду. І він не знав про це, можу заприсягтися.

— Ти ж не думаєш, що він десь опромінився радіацією? — неспокійно запитав Бобер. — Зуби випадають, коли ти отримуєш сильну дозу радіації, я бачив про це паскудство в одному фільмі. В одному з тих фільмів жахів, які ти все ніяк не надивишся. Гадаєш, у цьому причина? Може, він і свою червону пляму так отримав?

— Ага, він отримав дозу радіації, коли рвонув ядерний реактор у Марс-Хіллі, — сказав Джонсі, і спантеличений вираз Бобрового обличчя змусив його відразу ж пошкодувати про жарт. — Бобре, від радіаційного опромінення випадають не тільки зуби, а й волосся.

Бобер посвітлішав.

— Точно! Чоловік у тому фільмі в кінці залишився лисим, як Теллі — як там його? Ну, той, що грав копа в серіалі. — Бобер помовчав. — Потім він помер. Я маю на увазі, отой у фільмі, а не Теллі. Хоча тепер, коли я про це думаю…

— У нашого приятеля копиця волосся, — перервав Джонсі. Дай Боброві відволіктись, і про головну тему розмови можна забути. Він зауважив, що за відсутності чужака вони називали його не Рік і навіть не Маккарті, а просто «він», наче підсвідомо хотіли бачити в ньому якусь таку істоту… не зовсім людину… щось узагальнене, наче це трохи зменшило б значення, якщо… якщо…

— Так, копиця, — кивнув Бобер. — Це точно.

— Напевне, в нього амнезія.

— Можливо, але він пам’ятає, хто такий, із ким був і подібне лайно. Але яке він видав! Як у трубу перднув. А сморід! На ефір схоже.

— Так, — підхопив Джонсі. — А я весь час думав про рідини для пуску мотора. Від діабетиків починає пахнути під кінець, я читав про це, здається, в якомусь детективі.

— Пахне пусковою рідиною?

— Не пам’ятаю.

Якийсь час вони стояли, дивлячись один на одного і прислухаючись до вітру. Джонсі подумав, чи не розповісти Боброві про блискавку, яку чоловік нібито бачив, але навіщо? І без того достатньо.

— Я думав, його знудить, коли він так нахилився вперед, — сказав Бобер. — Ти помітив?

Джонсі кивнув.

- І в нього поганий вигляд. Дуже поганий.

— Так.

Бобер зітхнув, кинув зубочистку у відро для сміття й подивився у вікно, за яким сніг валив іще густіше і швидше, ніж раніше. Потім провів пальцями по волоссю.

— Дідько, як би мені хотілося, щоб Генрі й Піт зараз були тут. Особливо Генрі.

— Бобре, Генрі — психіатр.

— Знаю. Але іншого лікаря в нас однаково немає… А мені здається, цьому мужикові потрібен лікар.

Генрі дійсно був лікарем — інакше він не отримав би диплома психоаналітика, — але він ніколи не займався нічим, окрім психіатрії, наскільки було відомо Джонсі. Однак він розумів, про що говорить Бобер.

— Гадаєш, вони ще зможуть повернутися?

Бобер зітхнув.

— Півгодини тому я був у цьому впевнений, але починається серйозна буря. — Він кинув на Джонсі похмурий погляд. У цьому погляді мало що нагадувало безтурботного веселуна Бобра Кларендона. — Сподіваюся, зможуть, — додав він.

Розділ 3

«Скаут» Генрі

1

Вдивляючись у світло фар «скаута», що губилося в густій сніговій завісі, яка перетворила Просіку на справжній тунель, Генрі думав про те, як прорватися до «Діри в стіні».

Звичайно, можна було вдатися до «виходу Гемінґвея» — навчаючись у Гарварді, він написав курсову з такою назвою — «Вихід Гемінґвея», — отже, цілком імовірно, що він думав про це вже тоді, по-особистому, звісно, а не як про виконання чергового нецікавого завдання.

«Вихід Гемінґвея» передбачає наявність рушниці, а в Генрі тепер рушниця була… Хоча, звичайно, він не робив би цього тут, поруч із іншими. Їхня четвірка провела чимало славних днів у «Дірі», і було б несправедливо робити це тут. Такий учинок спаплюжив би це місце в очах Піта і Джонсі… В очах Бобра теж, можливо, навіть більше, ніж для інших, а так не годиться. І все ж це станеться, вже скоро, він відчував це, так само як відчувають бажання чхнути. Кумедне порівняння: закінчення життя і чих, — але, ймовірно, все до цього і зведеться. Яке-небудь апчхи , і привіт, темряво, моя стара подруго.

Застосовуючи «вихід Гемінґвея», потрібно зняти з однієї ноги взуття і шкарпетку, вперти рушницю прикладом у підлогу і вставити дуло собі в рот. Великий палець ноги розташовується на спусковому гачку. «Не забути, — подумав Генрі, вирівнюючи «скаут», який хитався на свіжому снігу, але все