Читати книгу - "Джордж і корабель часу"

так швидко, що на його борту час минав набагато повільніше, ніж на Землі. Коли я покинув Фоксбридж, то був тільки трохи старший за тебе.

— Он воно що! — сказала Геро. — От чому ти весь час згадуєш про Фоксбридж!

Її обличчя стало дуже зосередженим.

— Тут жили мої мама з татом, мої сестрички і всі мої друзі. А тепер їх нема і світ змінився. Його знищили. Я мушу повернутися у свій час, Геро, — може, тоді я ще встигну врятувати майбутнє.

— Тобто моє теперішнє — це для тебе майбутнє, — повільно промовила Геро. — Іти хочеш повернутися назад і спробувати зробити так, щоб усе не стало таким, як є зараз?

— Ага! — зрадів Джордж. — Ти все правильно зрозуміла.

— Але якщо ти це зробиш, — схвильовано сказала дівчинка, — може статися так, що мене не виростять! Ану ж тоді я перестану існувати?

У цю мить до кімнати ввійшов Емпірей.

— Доброго ранку, — привітався він із Геро, розлючено глипнувши на Джорджа. — Емоційні частоти в цьому помешканні зависокі для максимального комфорту.

— Він сказав, що... — Геро тицьнула на Джорджа.

— Ти знову ставила забагато питань, — перебив її Емпірей. — А обіцяла нічого не питати. Ну а він залюбки наплів тобі казок. Це ж улюблене заняття в Потойбічні.

— Що? — сердито вигукнув Джордж.

Він обернувся до Бульцмана.

— Скажи їй, Бульцмане! Ніякі це не казки! Ми кажемо правду, а цей робот...

Він роздратовано подивився на Емпірея — той з їхнього союзника перетворювався на ворога.

— Це частина їхньої культури, — робот не дав йому договорити. — У Потойбічні вміють вигадувати неймовірні історії. Просто неймовірні!

Емпірей розмахував руками.

— Звучить так, ніби це чиста правда. Але, по суті, вони такі ж реальні, як та віртуальна екскурсія, на якій ти вчора побувала.

— Але ти казав, що ті екскурсії нічим не відрізняються від реальних! — обурилася Геро.

— Та невже? — спокійно відповів Емпірей. — Хіба я таке казав?

— А що як цього всього насправді немає? — запитала Геро після почутого. — Що як ти і моя опікунка вигадали все це, щоб я ні про що не розпитувала? Може, Едему взагалі не існує?

Вона здавалася на диво спокійною — як на дівчинку, яка вперше замислилась, а чи справді довколишній світ є таким, як їй здається.

— Неймовірна теорія, — пробурмотів Емпірей.

Але Джордж знав, що цього разу Геро поцілила в яблучко, і це його страшенно розвеселило. Едем — фальшивка. Це очевидно. Тільки незрозуміло, яку роль відіграють у цій затії Емпірей та опікунка Геро і що то за далекоглядний план батька Німу (ким він там, цікаво, був?).

Бунтівна іскорка, яка загорілася в очах Геро, втішила його — і це було перше, що порадувало хлопця, відколи він повернувся на Землю.

— А тепер слухай, — сказав Емпірей таким тоном, мовби нічого не трапилося. — Сьогодні ми завершуємо підготовку до від’їзду в Чудесну академію! Завтра — дев’ять сонцедампів, відколи тебе виростили, твої оцінки визнали достатньо високими, а значить, настав час підготуватися до переїзду.

Геро тут же вилетіло з голови, про що вона питала хвилину тому.

— То мене взяли?! — закричала вона.

— Так, — підтвердив Емпірей. — Твоя опікунка щойно повідомила, що в тебе найвищі бали серед усіх учнів, яких за всю історію прийняли до академії! Молодчина, Геро! Чудово попрацювала!

— Я їду в Чудесну академію! — вигукнула Геро й кинулася всіх обіймати. — Ура! Я зароблятиму трильйони дамп-койнів і стану лідеркою Едему! Я їду в академію!

От тільки Джордж знав, що нікуди вона не їде.

Розділ восьмий

ень минув без пригод: Геро стрибала по хаті, радіючи, що от-от поїде в Чудесну академію і посилаючи думки про це усім своїм знайомим, а Джордж дрімав — відпочинок був йому ой як потрібен! — і міркував про час, в якому опинився. Коли настав вечір, надворі почувся гамір. Цього разу на єдинорога було не схоже. Емпірей стривожився.

— Відчиняйте! — пролунав голос із вулиці. — Перевірка!

Емпірей завмер на місці — його очі-горошинки втупилися у Джорджа. Геро теж захвилювалася. Вона швидко роззирнулася довкола.

— А ми можемо просто пояснити, що моя опікунка запросила Джорджа в гості?

Дівчинка одразу здогадалася, що вони порушили якісь із правил Едему.

— Ні, не можемо, — відповів Емпірей.

— Що ж робити? — запитала Геро.

Вона запанікувала, і Джордж зрозумів, що їй, мабуть, уперше в житті стало страшно.

— Що буде, якщо вони застануть тут Джорджа? — запитала вона.

Із виразу її лиця було зрозуміло, що Геро вже знає відповідь: нічого доброго. І, напевно, після такого ні в яку академію вона не поїде.

— Спокійно! — сказав Емпірей. — Я їх заховаю.

Він обернувся до Джорджа.

— Стань мовчки і не рухайся, — скомандував він. — Он там, біля Бульцмана. Стій і не ворушися!

Емпірей затулив їх обох шматком тонесенької тканини. Джордж завмер, наче статуя, поруч із Бульцманом, який, схоже, досі не пробудився з нічної підзарядки. Загупали кроки, так немовби до кімнати ввійшов хтось у чоботах з металевою підошвою. Лясь! — гість ляснув кийком по обтягнутій рукавицею долоні.

— Роботе!