Читати книгу - "Діти Праліса"

так, що той аж потріскував від натуги.

Нарешті з лісу показалися козак і гном. Кожен ніс із собою по п’ять довгих загострених палиць.

— Гей, — гукнула Гапка Никодиму та Муркові. — Гайда снідати!

— Снідати, і в путь! — додав Андрій. — Часу катма, а справ — море.

Никодим з Мурком повиходили на берег, хутко повдягалися і підійшли до розстеленого рядна зі сніданком; малюк час від часу вибухав сміхом.

— Чого це ти? — спитав його козак.

Водяник лукаво підморгнув.

— Німецький поплавок, — сказала Гапка, і Андрій сам зареготав.

— Було б з чого сміятися, — буркнула жінка.

— Та було, було… Вся Січ реготала…

Нашвидку поснідавши, повантаживши все в човен, рушили в дорогу, взявши курс на туман. Ранок був тихий, безвітряний, і човен ішов на веслах. Із туману почулося ревіння.

— Реве, як те дурне теля, — сказав Коник, щоб хоч трохи зняти напругу.

— Анциболот, — упевнено сказав Никодим. — І, мабуть, чималенький!

Слідом почулося скавчання і верещання.

— О! І відьми болотяні, — спокійно додав водяник.

І знову запала тривожна мовчанка. Було чути тільки скрип і плескіт весел.

Коли до туману вже було рукою подати, раптово здійнявся сильний вітер, якимсь дивом повернув човен і почав відносити його назад.

— Ось вам і перша перепона! — вигукнула Гапка. — Чари!

Никодим щосили наліг на стерно і розвернув човен знову проти вітру, але той дедалі дужчав і відносив човен далі й далі.

— Шкода, що немає Вітряка, — вигукнув Коник. — Він би — гм-м — зарадив!

— Всі на весла! — гукнув Андрій, і всі, навіть Гапка, взялися за них, налягли, і човен поволі почав просуватися вперед.

— Холера ясна! — лаявся Жменька, напружуючи всі сили. — Оце так чари!

Човен ішов дуже повільно, всі, зціпивши зуби й напруживши м’язи, викладалися на повну.

— Ще трохи! — підбадьорював Никодим, вправно керуючи стерном. — Р-р-раз! Іще раз!

Мурко висолопив язика і сопів як їжак, а гном бурчав щось на своїй мові, і, судячи з того, як на нього поглядав малюк, щось не дуже улесливе на адресу вітру. Але тільки-но ніс човна торкнувся туману, як вітер вмить ущух, і човен, мов пущена з лука стріла, прорізаючи біле вариво, влетів усередину.

— Суши весла і до зброї, — тихо проговорив Андрій, — нас уже чекають… Мефодію, Мурку, веслуйте потихеньку.

Раптом з лівого боку, де сидів Мурко, щось шкрябонуло по борту, малюк здивовано обернувся і тієї ж миті з туману вигулькнула вишкірена пика болотяної відьми, гострі ікла клацнули коло самого обличчя, руки з гострими пазурами потяглися до малюка.

Ніхто й оком не встиг змигнути, так миттєво все сталося. Мурко тільки ледь чутно писнув і, не відпускаючи правою рукою весла, лівою запустив прямо в гидку пику потвори вогняну кулю. Потвора на якусь мить застигла, і всі мимоволі ахнули: на місці лівого ока в неї зяяла наскрізна діра завбільшки з яблуко. Потвора лише видала щось схоже на схлип, похитнулася, і її пика знов зникла в тумані, опісля чого почулося глухе булькання.

— Ой! — раптом вигукнув Никодим і схопився на ноги. — Хто це мене за зад кусає!

— Никодиме, — гримнув Андрій, — нам зараз не до жартів!

Але водяник не жартував. Він обернувся, і всі посміхнулися: вчепившись однією клешнею за штани, ззаду висів маленький анциболотик. Никодим зірвав його і щосили жбурнув у річку, глузливо кинувши:

— Іди к своїй бісовій матері!

І мати не забарилася! Дике ревіння і страшенної сили удар був миттєвою відповіддю. Він був такий дужий і раптовий, що всі ледве встигли вхопитися за борти, а сам човен ледь не перекинувся. Ніхто навіть подиху не встиг перевести, а величезний анциболот уже навалився ззаду на човен, до половини висунувшись із води. Тварюка розмахувала клішнеподібними кінцівками і клацала всіяною довжелезними іклами пащею. Першим оговтався Андрій. Він вхопив один зі списів і щосили жбурнув його в розкриту пащу анциболота. Спис майже повністю засів у горлянці потвори. Від болю анциболот зімкнув щелепи і перекусив списа. Несамовито заревівши, потвора кинулася за борт, здійнявши цілий фонтан води.

— Ого! — вихопилося в Никодима. — Я таких ще не бачив!

Тієї ж миті звідусіль почулося моторошне скавуління та завивання, і на човен з усіх боків полізли болотяні відьми.

— Мурку, Мефодію, веслуйте, що є духу! — заволав Андрій і вихопив шаблю.

Біла нечисть теж уже була напоготові.

На ніс човна видерлася мала, з приплюснутою пикою відьма. Вона присіла, готуючись до стрибка і вочевидь цілячись на Гапку, але тут-таки скрипнув сагайдак Коника, свиснула стріла і вцілила прямо в плескатого, порослого чорним волоссям лоба потвори.

Никодим покинув стерно.