Читати книгу - "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара"

діждетесь французів! Пришліть до мене слугу, хай принесе цигарок, зробить каву і яєчню з шинкою». Тоді з'їв яєчню, випив кави, поголився і наказав зробити собі манікюр. Вийшов на ганок прямо навпроти німецького штабу і став палити цигарку. Німці як вибіжать, цілий взвод його оточив, як почали стріляти з гвинтівок — і арештували!

— Руські кадети давай кричати, щоб Тютюнника й Шевченка розстріляли, та німці не дали, — мовив Марко. — Люди кажуть заступився сам австрійський намісник на місце гетьмана — Василь Вишиваний.

— … Кажуть, він же австрійський князь Вільгельм фон Габсбург, — розповідав потім про свого спасителя Юрко Тютюнник. — Цей «Василь» добряче знає українську мову, з дитинства марить Україною й навіть готується на королівство! Австріяки з німцями через Вишиваного аж почубились. Бо австрійці хотіли посадити на престол свого гетьмана, щоб посунути Скоропадського. А Вишиваний — австрієць й робить все наперекір німцям. Тож і Левка Шевченка німці побоялись розстріляти, бо той знав Вишиваного. Відвезли до Києва, а там Левко втік з-під варти.

Уже в липні почалися нові селянські виступи. Повстанські загони Звенигородки й Таращі об’єдналися в полки з ескадронами кавалерії і гарматами. Після жорстокого бою під Стеблевом повстанцям довелося відступити, переправившись частинами через Дніпро.

Дійові розпорядження УНР за підписом Симона Петлюри надходили в повіти щотижня. Юрка Тютюнника з-під арешту звільнили, й він очолював таємну місію Директорії. Гетьманська влада Скоропадського все більш підупадала на силі.

Налякана розмірами повстання, розкладена зсередини власними революційними настроями «залізна» німецька армія розвалювалася. Скоро в самій Німеччині також вибухнула революція, тож німці в Україні затрималися ненадовго.

Розділ 19
Засухи. Марія

… Мати Романа і дружина Віктора Рудинського народилася в невеличкому селі Марійка, в тому самому, яке заснував старий Максим Маламура. Село, хоч і сховалося в балці неподалік від дороги Одеса — Київ, проте глухим стало від експериментів совєцької, власне — сталінської, епохи. Колись багате і щедре, після численних об'єднань і розділень з сусідніми колгоспами, втратило свої землі, школу, а потім навіть сільраду. Й перетворилось в маленьке українське село — забуте людьми і Богом. Лише в останні бізнесові часи Марійку став підтримувати один визначний український професор — її уродженець. Тепер в селі навіть процвітає ферма для страусів.

Марія народилась середньою із семи дітей баби Стефи. Сім'я злидарювала, пережили голод сорок дев'ятого, їли лободу замість хліба. Баба Стефа на свою зарплатню колгоспниці ледь годувала сімох дітей. Потім підросли старші сини, почали заробляти. Та тільки Марії виповнилось сімнадцять і вона закінчила школу, приїхав з міста двоюрідний дядько і запропонував Стефі забрати Марію в Київ — нянчити дівчинку у заможних київських родичів.

Баба Стефа довго не думала: «Їдь, дочко, хоч ти вирвешся з оцих злиднів. Тож Київ, там тобі буде краще!» І того ж дня Марія в своєму найкращому платтячку, з вузликом в руках сиділа на тряскому возі, що їхав до Жашкова. Сиділа, дивилась на село, що віддалялось — остання від поля їхня хата — і гірко плакала. Так внагле залишилась одна-однісінька, серед чужих людей, на дорозі в велике і страшне місто.

Більше в Марійку не повернулась. Ні, звичайно, приїздила в гості і з Києва, і з Черкас, а потім — зі Звенигородки. Та це вже була не маленька сільська дівчинка. Стала справжньою красунею, вміла придивлятись до «городського» життя і вчитись «цивілізації». Вивчилась на технолога, мала непогану роботу і відрізнялась тією жіночою інстинктивною мудрістю, неначе сама праматір-земля. Всі знайомі Віктора Рудинського вважали, що йому пощастило з дружиною: привітна, весела, завжди розважить гостей бесідою, гарно заспіває, за півгодини приготує смачнючі страви, яких вивчила не один десяток — кращі з усіх сімей, у яких довелося жити — у баби Махнючки борщ, у заможних Засух — вареники з сиром, залиті вершками, у баби Келі — конончуківські ковбасу, холодець, салтисон, рибу, бо дома, в селі не було до того ні вдосталь харчів, ні грошей.

Розділ 20
Кінець монархії

Липень — листопад 1918 р.

… 30 липня опівдні в центрі Києва вибухнула потужна бомба. Бомбу кинув колишній матрос, член революційної групи есерів, уродженець Рязанської губернії Борис Донськой. Вибухом розірвало генерал-фельдмаршала Ейхгорна і його ад’ютанта…

Донського повісили. В Києві почалася паніка, німці провели масові арешти. Окупаційний режим в Україні став ще більш жорстоким. У повстаннях палали вже цілі губернії.

Всі відчули, що влада гетьмана нестабільна бо немає на те волі мільйонів! Робітники вірили комісарам, селяни підтримували повстанців. Більшовики вели проти Скоропадського агітацію, в якій називали гетьмана «царським генералом», «сатрапом», який повертає самодержавство. На жаль, селяни на місцях бачили тому приклад!

Гетьман бореться за розвиток української держави. Влітку незалежність України визнає Москва, в Києві створюються посольства майже тридцяти інших країн Європи і Азії. Скоропадський казав: «Пам’ятайте, що коли б не було мого виступу, німці завели б на Україні звичайне генерал-губернаторство в окупації». Й це також була правда.

У жовтні кабінет міністрів уряду потрапив у кризу. Одна частина міністрів виступила з програмою приєднання України до Росії, інша була за самостійність. У боротьбі за владу виступив Національний союз, підтриманий партією хліборобів, проти — партія кадетів, за яких були великі промисловці й фінансисти. Останні отримали більшість, й уряд став проводити проросійську політику, що призвело до нової кризи.

У кінці жовтня стає ясно, що німці програють війну. Скоропадський починає терміново шукати контактів з Денікіним, державами Антанти — Англією і Францією. Саме в цей час з’являється сумнівна грамота про федерацію України з Росією. Скоропадський від дав російським офіцерам керівні посади в кращих частинах армії. Але робити це масово він теж не міг, побоюючись Національного союзу. Як не міг відкрито закликати до себе всіх офіцерів, які на той час з’їхалися в Україну.

Дев’ятого