Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен

Читати книгу - "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"

117
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 49
Перейти на сторінку:
кожного ранку, прокидаючись від голодного сну, встаючи з потрісканої землі, відганяючи від себе злих пустельних щурів, витрушуючи соляний порох з одежі, син Левія дивився на схід сонця, і здавалося йому, що бачить він над обрієм напнуте вітрило білого сяйва – благословенну Шехіну, вигнану справедливість; і він молився.

Вийшовши з білої сонячної пустелі, Мелхиседек перетнув сіро-жовті степи, де пасеться стільки сайгаків, скільки мешкає людей в Імперії Раш-Хазарі. Розбійники двічі зупиняли його для грабунку і двічі дивувались відсутності в нього речей, цінних для необраних.

Нарешті син Левія вийшов на берег озера, що його він спочатку прийняв за Біле озеро Цаган-малха. Але то був Батько Озер – Балгаш, оспіваний у тужливих хазарських думах про славетну епоху Ту-кю.

Мандруючи берегами Балгашу, син Левія натрапив на кам’яні та глиняні руїни, порослі повзучими рослинами, упосліджені часом перед срібляним обличчям Батька Озер. То були залишки першої столиці Ашинів, зруйнованої в 192 році епохи Ту-кю[66] дияволосповідниками з жовтою шкірою та вузькими чорними очима. Мелхиседек знайшов у руїнах камінь із зображенням стрибаючого вовка і плиту з хазарським написом, що не стерся від часу: «Дарма ви тікаєте на Захід. Схід спіймає вас і там».

На руїнах Першої Столиці, ім’я якої вмерло в часі, син Левія мав пророчі видіння про світло, темряву і сірий терен двоногих істот, обтяжених свободою. І відкрилося йому, що колір Шехіни – блакитний, а Число її – чотири. Жив він біля води Балгашу два роки, лікував та навчав тубільців-скотарів, котрі мешкали серед руїн, будуючи над славетним камінням юрти з нефарбованої повстини. І бачив він там Дракона, що звався Бахму.

Бахму був прабатьком усіх драконів оби-двох ойкумен, із його чресел вийшли і броньовані хробаки лісових озер півночі, і Зеркелев буртаських мочарів, і той дракон, якого зустрів у Мерва ській оазі шахиншах Ездигерд.[67] Тисячі років жив у воді Батька Озер перший з драконів Бахму, і коли Мелхиседек думав про нього, в душі сина Левія повстала неможлива для іудея думка, що початок смертних шерехатих теренів був на березі Балгашу.

Серед тубільців було незаперечним, що той, хто вип’є кров Бахму, стане безсмертним, як прабатько драконів, ненароджений, вічний. Старійшини скотарів розповіли синові Левія легенду про Безсмертного Апу.

Мисливець Апу виявив, що Бахму проповзає на південь від озера завжди одним і тим самим вибалком поміж глиняні горби Сарбаракану.

Тоді Апу знайшов велику брилу з отвором і в тому отворі закріпив гострий уламок залізного меча. Брилу з лезом він закопав у дно струмка так, що залізне жало було сховане під водою.

Три місяці чекав Апу на дракона. Й ось старий хробак Бахму поповз на південь полювати дурних сайгаків. І сталося так, як передбачив хитрий мисливець. Сховане лезо прорізало черево безсмертного хробака, не захищене сірим шпичастим панциром. Бахму заревів так, що всі сайгаки Чорного Степу втекли у землі Хорезму і рік не поверталися до горбів Сарбаракану.

Дракон зніс хвостом три глиняні пагорби, і шматки глини падали в срібну воду Балгашу, мов брили з баліст – на обложене місто. Апу заледве не наклав життям, забившись між велетенськими пісковиками. А коли Бахму поповз назад, до цілющої води Батька Озер, мисливець пішов його слідом і побачив у западині плаского каменя калюжу драконячої крові. Він випив її і жив надзвичайно довго. Старійшини казали Мелхиседекові, що дев’яту дружину Апу взяв у свій намет, коли минуло сто п’ять літ із дня смерті першої.

Так перед Мелхиседеком з’явилася ще одна з таємних речей Сущого – Безсмертя серед смертного світу.

Двічі син Левія бачив панцирного хробака серед руїн Першої Столиці. Довжиною він перевищував найбільші кораблі Хазарії, а очі його були, мов колеса дербентських гарб.

Одного дня старійшини підвели до нього красиву дівчину у весільному одязі і сказали: «Це твоя дружина, цілителю!»

Увечері того дня син Левія таємно залишив руїни. Він не один раз казав потім: «Жінки і пошуки несумісні».

Обтяжений знаками Шехіни та Безсмертя, попростував він на схід. У тій дорозі загубив він свій страх перед лихим та незнаним, що несе смерть. Вільна людина не помирає – подається у смерть, як у нову свободу. Вмирає той, кому є що втрачати. А Мелхиседекові не було вже чого втрачати, крім кількох складних питань, що їх Єдиний відпустив у світ без відповідей.

Поети, котрі існують для створення нового, не народили ще слів, якими б міг я розповісти про міру тих злигоднів і страждань, що пережив син Левія, шукаючи Біле озеро. Розбійники продали його в неволю до кочовиків, таких диких, що брат із сестрою між ними злягаються серед білого дня, а м’ясо вони їли сирим, немов звірі, непросвітлені знаком, голодні.

У селищі дикунів син Левія захворів на незнану хворобу, і тіло його вкрили смердючі виразки. Дикуни покинули хворого раба посеред дороги як непотріб. Але знак Шехіни був у думках Мелхиседекових, і хвороба його не здолала. Християнські ченці-несторіани[68] підібрали сина Левія. Півроку він мандрував із ними, перейшов дві пустелі і п’ять гірських країн і на четвертий рік мандрів побачив найвищі у світі гори. В затінку тих гір лежало Біле озеро, а над ним височіла вежа з червоного й жовтого каменю. У вежі жив Цаган-малх, цар і мудрець жовтошкірого Сходу.

Довгу бесіду мав син Левія з царем Білого озера. Довідався він, що ще в прадавні часи, коли іудеї воювали Ханаан, а склавини жили на півдні Чорного

1 ... 20 21 22 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"