Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Драконяча відьма, Настуся Соловейко

Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

150
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 113
Перейти на сторінку:

– Твоя доля… доля… доля… – пронеслося навколо й голоси стихли.

– Біжім! – гаркнув Холодний.

Зірвавшись з місця, я понеслась за ним.

Добігши до галявини, побачила, що пар, коконом огортає хатинку.

Поступово, він ставав все щільнішим, всередині пробігали червоні сполохи.

Першою почала горіти трава, що вкривала стіни.

Магічний вогонь – зрозуміла я!

Ні! Ні! Я такого не хотіла!

Кинулася уперед, просто голими руками намагаючись загасити полум'я.

Нічого не виходило! Смикнула ручку дверей – закриті!

Я заколотила у вікно, проте, у відповідь почула тишу.

Черепус щось кричав, силуючись відтягнути мене від вікна, та я не слухала.

З очей полилися сльози.

Несподівано, налетів такий сильний вітер, що мене відірвало від землі й жбурнуло подалі від хатинки.

Вітер дмухнув сильніше і білий кокон туману почав розсіюватись.

Язики полум'я ставали дедалі меншими, поки зовсім не згасли.

Навіть слідів не залишилось.

– Дракон знає що! – прошепотів поряд Холодний.

– Ти знав, що це за закляття? – спитала його тихо.

– Ні. Якщо ти маєш на увазі, що воно буде намагатися вбити драконоборця. Утім, це справжня магія, Даная, чого ти хотіла?

Я зібгала губи. Нічого! Нічого, окрім одного. Я б воліла бути простою людиною! І ніколи не знати, що таке магія!

– Я піду, Черепус. Вочевидь, вигнати його нам не вдасться, тож, якщо він пригадає все і вб'є мене, мені шкода, що помреш і ти.

Холодний тільки фиркнув і розтанув у повітрі. На якусь мить мені здалося, що поряд зі мною зависла щільна, важка темрява, стало страшно і холодно. Я щосили стисла руки, намагаючись не панікувати.

Трухнула головою й відчуття зникло.

Піднялася на ноги й зайшовши до хати, побачила драконоборця. Він спав. Широкі груди повільно здіймалися й опускалися. Рожеве світло, що лилось з вікна придавало його волоссю ще більшу насиченість. Довгі вії відкидали тіні на щоки.

Може, самій розказати йому, хто він на справді такий?

Та, чи вистачить мені сміливості?

Я хитнула головою. Навряд чи.

Залишалося тільки чекати.

1 ... 20 21 22 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драконяча відьма, Настуся Соловейко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"