Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

Айван

Останні кілька днів, що я спостерігав за Данаєю, вона ставала дедалі сумнішою.

Здебільшого мовчала, чи ходила до лісу, збирати трави, як сама мені сказала.

Щось точно сталося, та що саме?

І я був впевнений, що це щось якось пов'язано з тією ніччю, коли вона намагалася мене приспати й кудись втікла.

Зате, у мене з’явилась купа часу, щоб намагатися знайти сховок з Гримуаром.

Я повторював незнайоме слово якомога частіше, сподіваючись, що це пришвидшить повернення спогадів.

Та, поки що, ефекту не було.

Дивно, проте, настрій каштанової дівчини впливав на мене. Хотілося, щоб вона знову посміхалася, і на щоках з'являлись милі ямочки.

В неї навіть запах змінився, став ледь помітним.

Того дня, вийшов з дому раніше, ніж зазвичай. Останнім часом я тренувався все більше й більше, головним чином тому, що не мав чим себе зайняти.

Тепер я знав добру половину доріжок й галявин в цьому лісі.

Надзвичайне місце. То темне, оповите густими заростями кущів, то світле, де тонкі й гнучкі стовбури дерев тягнуться до самої осінньої зірки. Гарячі озера, гори, що більше походили на силуети гігантських чудовиськ.

Я любив дивитися, як перші проміні Зерати освітлюють верхів'я чорних громад. Вони щось мені нагадували, та що саме?

Вмостившись на широкій гілці, я витягнув ноги, очікуючи на щоденне видовище. Десь цвірінькнула пташка, вітерець колихнув листя і доніс до мене знайомий аромат.

Мимоволі, втягнув його глибше.

Чого це вона піднялася так рано?

Маленька фігурка петляла, оминаючи калюжі, що залишилися після дощу.

Одним плавним рухом, я безшумно зістрибнув на землю.

Не вагаючись, рушив за Данаєю.

Час від часу вона зупинялася і напружено вдивлялася у туман, що робив повітря в'язким й вологим.

Ми заходили все глибше й глибше, поки, нарешті, дівчина не зупинилась біля невеликого грота.

Вкритий густою зеленню й квітами, він приховував у своїй глибині бурхливий струмочок.

Даная почала розстібати ґудзики на платті.

Цікаво, навіщо? Купається вона завжди в озері, та й струмок занадто мілкий для такої задачі.

Сукня впала до її ніг і вона залишилася у простій білій сорочці, що доходила до колін.

Хотілося б думати, що мені було соромно, та ні.

Крізь тонку тканину просвічували ніжні форми повних грудей і довгих струнких ніг.

Однак, наступні дії дівчини геть змінили направлення моїх думок.

Вона дістала із сумки якісь камінці й розклала навколо себе так, що вийшов трикутник. Потім, поплювала на всі сторони та набравши в долоні води зі струмка, почала несамовито терти шкіру вологими руками.

Що це вона таке виробляє?

Краєм ока вловив якийсь рух серед дерев, що росли біля грота.

Я уважно придивився, та нічого не побачив.

До того ж, сорочка Данаї стала такою мокрою, що майже нічого не приховувала.

Я відчув як бажання гарячою хвилею прокотилося по тілу.

Можливо, краса дівчини не була яскравою, та щось в ній притягувало мене.

Каміння навколо Данаї засвітилося, побачивши це, вона витягла із сумки якусь нитку і піднесла до губ.

Саме в цей момент, з лісу вилетіла чорна тінь й понеслась до дівчини.

Ця тінь, немов би відростила руки й вчепилася ними в горло Данаї.

Дівчина намагалася скинути з себе чорне марево, та в неї не виходило.

Не думаючи ні про що, окрім того, що повинен їй допомогти, одним стрибком опинився поряд.

Я шкірою відчув, що чорна хмара жива.

Простягнув руку до марева. Коли торкнувся його, посипалися зелені іскри.

Вуха заклало від пронизливого свисту.

Тінь робилася все менше й менше, допоки не щезла.

Даная закашлялась й глянула на мене своїми карими очима, сповненими страху.

– Ти в порядку? – спитав.

– Так, так… все добре, звідки… – прохрипіла вона – звідки ти тут?

– Тренувався, а ти що робила?

– Молилася. – відповіла швидко.

Ти диви, і не бреше навіть!

– Ти знаєш, що це було? – спитав.

Вона заперечно похитала головою.

– Не уявляю, щось просто почало мене душити.

А от зараз – бреше.

– Тінь Даная, то була чорна тінь, ти бачила?

– Тінь? Не знаю, ти бачив? – спитала вдивляючись в моє обличчя.

– Можливо. А можливо, мені здавалося. – стенув плечима – Давай, допоможу піднятися.

Легко встав на ноги й простягнув дівчині руку.

Вона вагалася, та все ж таки, прийняла допомогу.

Я потягнув занадто сильно і Даная, не втримавшись, налетіла на мене.

Навіть крізь одяг, я відчував тепло її тіла.

Пишні груди притиснулися до моїх грудей, тонкі пальчики схопилися за мої плечі. В ніздрі вдарив квітковий аромат.

Я не міг опиратися. Хотів, але не міг.

Схилившись, торкнувся губ дівчини, сильніше притискаючи її до себе.

Морозянка – промайнуло в голові. Солодка ягода. Ось якою вона була на смак!

Я все цілував і цілував Данаю, прикушуючи ніжні губи, проникаючи глибоко в її рот.

Хотілося здерти з неї цю мокру ганчірку, розсунути ноги й…

Відчувши, що дівчина вперлася долонями мені в груди та намагається відсторонитися, я випустив її з обіймів.

Щоки її горіли, губи припухли. Вона дивилася на мене із сумішшю бажання і страху. Я не тільки бачив, а й відчував запах її бажання.

– Тобі краще передягтися, – проговорив низьким голосом – я проведу тебе назад.

Даная повільно кивнула.

– Відвернись, будь ласка! – попросила.

Я мало не засміявся. Невже вона думає, що її сорочка щось приховує?

Вочевидь, дівчина подумала про те саме, тому що почервоніла ще більше, якщо таке взагалі можливо.

– Якщо ти так хочеш… – хмикнув, повертаючись до неї спиною.

Почувся шурхіт. Мені не треба було дивитися, щоб уявити її голою, принаймні, тепер. Хто б знав, що під цією страшною сукнею вона ховає такі принади.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍