Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Ностромо. Приморське сказання

Читати книгу - "Ностромо. Приморське сказання"

152
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 145
Перейти на сторінку:
з ніжністю (бо він був батьком Чарлі) і з певною прикрістю (бо виявився слабаком). Тільки так можна не заплямувати єдину реальну грань їхнього благоденства — нематеріальну!

Чарлз Ґулд, зі свого боку, мусив тримати ідею збагачення напохваті, але декларував він її як засіб, а не мету. Якби копальня була поганим бізнесом, нíчого було її займати. Чарлз мав наполягати на цьому аспекті справи. Це був важіль, за допомогою якого він міг впливати на людей з капіталом. І Чарлз Ґулд вірив у копальню. Знав про неї геть усе. Його віра в копальню була заразлива, хоч він і не застосовував для цього якогось надзвичайного красномовства, але ж часто ділові люди — такі самі життєрадісні фантазери, як і закохані. Особистість співрозмовника впливає на них значно більше, ніж можна припустити, і Чарлз Ґулд зі своєю непохитною впевненістю був абсолютно переконливий. Крім того, людям, до яких він звертався, було добре відомо, що в Костаґуані гірнича справа — це гра, в яку можна зіграти так, аби вона була варта не просто свіч, а значно більшого. Ділки чудово це знали. Справжня складність у підході до цього питання крилася в іншому. Але все згладжувалося спокійною і непохитною рішучістю, яка звучала в самому голосі Чарлза. Часом ділові люди наважуються на вчинки, що для пересічного світогляду видаються безглуздими, — ухвалюють явно імпульсивні чи керовані суто людськими мотивами рішення.

— Чудово, — сказала шанована персона, якій Чарлз Ґулд, бувши проїздом у Сан-Франциско, ясно виклав свої погляди. — Припустімо, що гірнича справа в Сулако вже в наших руках. Тоді в цьому братимуть участь: по-перше, фірма Голройда, з якою все гаразд, потім пан Чарлз Ґулд, громадянин Костаґуани, з яким також усе гаразд, і, нарешті, уряд республіки. Поки що це нагадує початок розробки селітрових майданів в Атакамі[64], в якій узяла участь одна фінансова компанія, один добродій на прізвище Едвардс та уряд, чи, точніше, два уряди — два південноамериканські уряди. І вам відомо, щó з цього вийшло. Вийшла війна[65]: спустошлива і затяжна війна з цього вийшла, пане Ґулде. Втім, наша перевага в тому, що ми маємо лише один південноамериканський уряд, який тільки й вичікує, аби урвати щось і собі. Це — перевага, але уряди бувають погані й гірші, а є уряд костаґуанський, з яким нам і доведеться мати діло.

Так говорила шанована персона, мільйонер, чиї пожертви на церкви відповідали величі його батьківщини, — той самий, з яким лікарі розмовляли мовою застрашливих туманних погроз. То був чоловік обачний, з великими руками й ногами, і його незворушна огрядна постать, обтягнута містким сюртуком із шовковими вилогами, мала вигляд надзвичайно достойний. Волосся його було сталево-сиве, брови — ще чорні, а масивний профіль — як у Цезаря на давньоримських монетах. Та походження він був німецько-шотландсько-англійського з домішками данської та французької крові, що надало йому пуританського темпераменту та невситимої завойовницької жаги. Зі своїм гостем він поводився цілком невимушено, оскільки той привіз із Європи гарні рекомендації, а ще через те, що мав ірраціональні симпатії до серйозності та рішучості, хай би де вони йому трапились і хай би на що були спрямовані.

— Уряд Костаґуани неодмінно захоче урвати побільше, — і не забувайте про це, пане Ґулд. Та й що таке Костаґуана? Бездонна діра, що поглинає позики під десять відсотків та інші дурні інвестиції. Європейський капітал роками плив туди плавом. Але не наш. Ми у своїй країні добре тямимо, що в дощ треба сидіти вдома. Ми можемо довго сидіти й чекати. Звичайно, одного дня ми втрутимося. Це наш обов’язок. Але поспіху немає. Навіть час має коритись наймогутнішій країні в усьому Божому всесвіті. Наше слово буде законом скрізь: у промисловості, торгівлі, юриспруденції, журналістиці, мистецтві, політиці та релігії — від мису Горн аж до протоки Сміта і далі, якщо й на Північному полюсі виявиться щось, чим варто заволодіти. А тоді матимемо час, аби прибрати до рук і далекі острови та континенти Землі. Заправлятимемо справами всього світу, подобається це тому світові чи ні. Світ не зможе тут нічого вдіяти — та й ми, гадаю, теж.

Отак він хотів висловити свою віру в долю словами, які відповідали рівню його розуму, невправного у формулюванні абстрактних понять. Розум його живився фактами, і Чарлз Ґулд, чия уява весь час була під впливом одного великого факту — срібної копальні, не мав заперечень до цієї теорії світового майбутнього. Якщо на мить вона й здалась йому неприємною, то це через несподіваний акцент на таких широких перспективах, які звóдили майже до нуля те питання, з якого почалася розмова. Він, його плани та всі корисні копалини Західної провінції враз утратили навіть найменший натяк на велич. Це було прикро, але Чарлз Ґулд був не телепень. Він уже відчув, що справив гарне враження, і свідомість цього втішного факту вúкликала на його вустах ледь помітну усмішку, яку його огрядний співрозмовник прийняв за усмішку обережного захопленого схвалення. Голройд теж спокійно посміхався, і тут Чарлз Ґулд, зі жвавістю розуму, властивою людям, які боронять плекану надію, збагнув, що сама вже очевидна незначущість його мети допоможе йому досягти успіху. Він сам та його копальня будуть узяті під покровительство тому, що це, так чи інакше, питання не якоїсь великої ваги для чоловіка, що діє з прицілом на таке запаморочливе майбутнє. І це міркування не принизило Чарлза Ґулда, бо для нього його мета залишилась так само важливою, як і завжди. Нічиї розлогі доленосні теорії не могли применшити масштабів його бажання викупити копальню Сан-Томе. Супроти точності цієї мети, чітко окресленої у просторі та цілковито досяжної у певному часі, його візаві видавався зразком несерйозного мрійника-ідеаліста.

А той видатний муж, солідний і приязний, задумливо подивився на нього і по короткій мовчанці зауважив, що концесій у Костаґуані розвелось — мов комашні. Кожна проста душа, яка пропадає за таким добром, може впіймати концесію голими руками.

— Наші консули про це — анічичирк, — вів він далі, і в очах його зблиснула добродушна зневага. Але за мить він споважнів. — Совісному, чесному чоловікові, який не бере хабарів і не встряє в їхні інтриги, змови та чвари, швиденько повертають його дипломатичний паспорт. Ви мене розумієте, пане Ґулд? Персона нон ґрата[66]. Ось чому наш уряд не дістає правдивої інформації. З іншого боку, не треба підпускати до цього континенту Європу, але для нашого належного втручання, смію сказати, час іще не настав. Однак ми тут — не наш уряд і

1 ... 20 21 22 ... 145
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ностромо. Приморське сказання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ностромо. Приморське сказання"