Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

На шиномонтаж вийшло доїхати без пригод. Міша не поспішав, давав мені можливість не відставати. Якби не його допомога, я б все ще чекала на евакуатор. А так добре, з перевіркою на станції швидко впоралися. Залишилося ще в піцерії замовити, що він хоче, тоді на сьогодні буду вже вільна.

Піцерія виявилася далі, ніж я думала. Ми проїхали повз декількох кафе, де теж у меню є моя подяка для хлопця. Він обрав найпопулярніший заклад із сучасним затишним інтер'єром і канапками біля столів. Ну звісно, куди попало ведмеді не ходять.

- Відразу замовимо, щоб на офіціанта не чекати, - попереджаю з порога.

Не ґаючи часу, рішуче підходжу до прилавка з вітриною.

- Тільки я сам буду називати, а то раптом переплутаєш, - загадково стріляючи грайливим поглядом, Міша відсуває мене, і першим стає для замовлення.

Працівниця піцерії мені злегка посміхнулася, а перед футболістом прямо засяяла, пропонуючи новинки страв від шеф-кухаря.

Дістаю гаманець, відраховую приблизну суму. Згадую врятований байк. І почуття вдячності дає мені ще більшу щедрість.

- Якщо захочеш напій, то я і його оплачу.

- Яка ж ти добра дівчинка, - Ведмідь повертається до мене, простягає лапу і легенько проводить по голові, погладжує. - Тепер я знаю, що не залишиш мене голодним. Нагодуєш, напоїш, спати поруч укладеш…

Скидаю лапу зі своєї голови.

- З останнім звертайся не до мене.

- Хочу до тебе, - нахабна посмішка на його губах повзе.

Пирхаю! Відповісти, що бажаючих і без мене вистачає, не виходить. Нас перебивають.

- Вибирайте столик. Скоро принесуть ваше замовлення, - дзвінким голоском запрошує дівчина на касі. - Приємного вам вечора! Найприємнішого і-і-і незабутнього! - це особисто для Ведмедя, на мене більше навіть не глянула.

Стоп-стоп... зачекайте.

Яке замовлення?

- Я ж нічого не оплатила? -  ніби як отямилася з гаманцем у руках.

- Справді? - здивовано підкидає брови футболіст. - Отже, так нам принесуть. Отримаємо вечерю задарма.

У сенсі задарма? У сенсі нам?

- Мишко, я ж поспішаю. Мені додому вже час.

- Мені теж треба, але не можу ж я їхати голодний.

- Так тобі зараз все принесуть!

- І що? На самоті в мене піца не лізе. Аліно, тобі доведеться зі мною посидіти.

Хм-м... він точно ведмідь, а не лис якийсь хитрозварений? То почастуй його, то поруч посидь. Ще й гроші з мене відразу не бере. Заплутує і голову морочить.

Міша займає місце за столиком біля вікна. Киває мені, присісти навпроти. Ні, я ж не збиралася затримуватися в піцерії. Треба гроші віддати та піти. Навіть на хвилинку не присяду.

- Дарський... - суворо починаю я, відволікаючись на те, що нам відразу приносять прилади на двох. - Ми домовлялися по-іншому.

- Я все пам'ятаю, зіронька моя.

Що-що? Як він мене назвав?

Падаю на канапку, часто-часто кліпаю. Неначе у вухо дмухнули з величезної труби, настільки сильно відгукнулося в мені, те саме символічне слово.

- Ти це... до чого зараз заговорив про зірку? Знаєш, в якому місці знаходиться? - на одному диханні питаю і чекаю, зіщуливши очі для повної уважності.

- Еге, знаю, - усміхається він.

Все, я не дихаю.

- Це ти, Аліно Самвелівно, -  очами на мене показує. - Дивився я на небо, потім на тебе. Ось щось і нагадало. Бачу тебе і свербить в голові - зірка, зірка, зіронька.

- Я-ясно, - тяжко зітхаю. У мене теж свербить, коли його бачу, але зовсім в іншому місці і сенсі.

Минулого разу йому бутон троянди нагадав мене, тепер вигадав зірку, наступного разу ще підкине слівця, аби задурити мою наївну голівоньку. Ой, про що це я? Який наступний раз? Мене і цього разу тут не повинно бути!

Піднімаюся прощатися. І тут нам величезну піцу приносять, встановлюючи на спеціальній високій підставці. Смачний аромат нагадує несамовитими звуками в животі, що не тільки Ведмідь тут самий голодний. Я теж взагалі-то. Слинки течуть. Стільки начинки і сирні бортики. Ось і салатики приносять. Вони теж задарма? Не віриться!

Ведмідь спокушає, облизується, посуває до мене тарілку.

- Алінко, хотіла віддячити, то залишайся. Мені для вечері потрібна компанія, і ти дорогою додому не звалишся від голоду з байка.

- Нічого я не голодна, - бурмочу, намагаючись не задивлятися на їжу.

- Виглядаєш так, що я хвилююся за свою ведмежу шкуру, - весело спокуснику, адже він без вечері не залишиться.

Ех, гаразд. Весь вечір не за планом йде, починаючи з пробитої шини.

- Один шматочок з'їм і поїду.

- Що? І на десерт не залишишся? - та він точно вирішив мене добивати.