Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

Невідомість оточувала їх, як тінь, і вони розуміли, що попереду на них чекає щось страшніше, ніж просто фізичні ушкодження. Візуалізація "Яскравої Зірки", з її сяючими панелями та яскравими вогнями, зникла за горизонтом, залишаючи лише темні хмари та морок на планеті Векстар.

- Ми втратили все, - сказав інший член команди, сльози блищали на його щоках.

Замість дати заспокійливе слово, Зейн глянув на своїх товаришів і побачив у їхніх очах ту саму іскру тривоги, що вирувала в його душі. Вони розуміли: це просто втрата корабля, це крах всього, що вони знали. Кожен із них у глибині душі відчував, що вони стали частиною чогось значно більшого та небезпечнішого.

Зейн змусив себе відвернутися від уламків, залишивши за спиною "Яскраву Зірку". Він знав, що тепер, на цій незвіданій планеті, вони мають знайти новий шлях. Їхнє виживання залежало від того, чи зможуть вони згуртуватися, чи страх роз'їсть їх зсередини.

З останнім поглядом на своє минуле Зейн зосередив увагу на горизонті. Попереду були темні ліси, дивні кристали та, можливо, приховані погрози. Час минав, і він знав, що кожна мить на цій небезпечній планеті може стати вирішальною.

***

З наближенням до Векстара сканери на шлюпках почали видавати тривожні сигнали. Зейн, зосередившись на екрані, помітив, як індикатори запульсували, показуючи дивні енергетичні сплески від планети. Вони здавалися неприродними, рвані й хаотичні, ніби планета сама по собі була живою істотою, яка випромінювала напругу.

Зображення на екрані блимало, і Зейн відчув, як холодний піт знову покрив його чоло. Його увагу привернули хвилі енергії, які обрушувалися на планету з гнітючою частотою, створюючи здивування та занепокоєння серед членів команди.

- Ліро, ви це бачите? — промовив він у рацію, спілкуючись із астрофізиком сусідньої шлюпки, не відриваючи погляду від показників.

- Так, бачу, - відповіла Ліра, її голос звучав напружено. — Ці сплески схожі на високочастотні імпульси. Потрібно з'ясувати їхнє джерело.

Зейн напружився, коли очі зустрілися з іншими членами команди. Вони сиділи, притулившись один до одного в шлюпці, і їхні обличчя відбивали похмурі передчуття. Атмосфера, що пронизує корабель, була насичена невідомими елементами, які викликали в них тривогу та сильне занепокоєння. Деякі з них поглядали в ілюмінатори, ніби сподівалися побачити щось знайоме на поверхні планети, але тільки безмовність і неосяжні простори, що потопали у фіолетових відтінках, зустрічали їх.

— Ми не знаємо, що нас чекає, — сказав один із техніків, стискаючи свої руки. — Ця планета виглядає... наче вона дихає.

Зейн кивнув, розуміючи, що вони не одні з цим почуттям. Він теж відчував, як повітря навколо стало щільнішим, ніби з кожною миттю, проведеною тут, його охоплювало все більший тиск. Він стиснув кулаки, намагаючись не піддаватися паніці.

— Ми маємо залишатися зібраними, — сказав він, намагаючись звучати впевнено. — Головне — не втрачати пильності. Ми не можемо дозволити страху опанувати нас.

Однак його слова не принесли заспокоєння. Натомість, вони лише посилили напругу. Несподівано, один із членів команди поставив питання, яке мучило всіх:

— Що, якщо ці сплески це сигнал чогось? Що, якщо ми не самі на цій планеті?

Тиша накрила шлюпку, кожен із них, занурений у свої думки, не знав, як на це відреагувати. Вони не могли не згадати про жах, який чекав на них у "Яскравій Зірці". Тепер вони були в невіданні, оточені невідомими небезпеками, і це знання давило на них, немов невидима рука.

Коли вони наближалися до поверхні, тривога зростала. Місце, яке колись уявлялося їм як новий дослідницький фронт, тепер виглядало як загублений світ, сповнений чудовиськ. Зейн прокляв себе за те, що дозволив страху опанувати свої думки, і спробував переключитися на дії.

— Підготуйте системи зв'язку, — скомандував він, намагаючись поновити контроль над ситуацією. — Нам треба бути на зв'язку з Лірою, як тільки ми висадимося.

Сканери продовжували фіксувати аномальні сплески, і щохвилини страх і напруга всередині нього наростали. Невідомість завжди була жахливою, але зараз, у цьому страшному безмовності, вона набувала фізичної форми, стискаючи його серце.

Зейн узяв глибокий вдих, усвідомлюючи, що всі вони стоять на порозі чогось жахливого, що ховається за фіолетовими хмарами Векстара. Йому треба було зібратися з думками, адже тепер їхня доля залежала від того, наскільки вони залишатимуться разом.

Шлюпка пробивалася крізь щільні кільця Векстара, і кожен астероїд, відбиваючи світло, здавався смертоносною загрозою. Екіпаж, сидячи в тісноті, напружився, коли екран корабля блимав попередженнями про нестабільну атмосферу. Зейн, стиснувши зуби, зосередився на управлінні. Його руки міцно тримали штурвал, відчуваючи, як кожен рух потребує граничної концентрації.

Раптом шлюпка потрапила до потужного гравітаційного потоку. Весь корабель різко сіпнувся, і їх викинуло з гіперпростору прямо над поверхнею планети. Зейн заплющив очі, намагаючись зосередитися, але яскраві спалахи сигналів тривоги на панелі приладів позбавляли його рівноваги.

— Тримайтеся! — крикнув він, коли шлюпка почала стрімко падати, як камінь, скинутий з урвища.

Через ілюмінатор вони побачили, як кристалічна поверхня Векстара піднімається до них із загрозливою швидкістю. Гострі грані кристалів виблискували у тьмяному світлі двох сонців, створюючи химерну, але водночас жахливу картину. Атмосфера була густа і важка, наповнена невідомими газами, які, здавалося, нависали над ними, як тінь.

— Швидкість надто велика! — закричав один із техніків, його голос майже потонув у гуді двигунів. - Ми не зможемо приземлитися безпечно!

— Намагаюся стабілізувати! — відповів Зейн, його серце билося в грудях. Він зміг задіяти додаткові стабілізатори, але шлюпка все одно продовжувала тремтіти. Усередині пролунав тріск, коли один із приладів здався під тиском.

Рятуючи їх від неминучої загибелі, Зейн сконцентрувався на маневрах, намагаючись уникнути приземлення на гострі кристали. Він відчував, як адреналін наповнює його тіло, кожна клітина кричала про допомогу, але не міг дозволити собі піддатися паніці. Команда дивилася на нього з надією та страхом в очах.