Читати книгу - "По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс"

- Дверима помилився? - здивувалась Пол.

- Ні, прийшов туди, куди потрібно.

Я вже почала подумками благати Всевишнього, щоб він позбавив мене від цього допросу. Щось мені підказувало, що не варто тріпатися, про відносини, які ще толком не розпочалися. І я була почута.

До нас підійшла дівчина з сусіднього офісу, яку наче звали Тері, чи якось так, в мене не дуже гарно виходило запамʼятовувати імена:

- Гей, привіт, я до вас з проханням, - загадково промовила вона, а потім невпевнено продовжила, - тут таке діло, завтра в місті пройде концерт BTS, ви ж знаєте цей гурт?

Ми з Пол переглянулись, я знизала плечима, хоча та здається зрозуміла, про кого казала Террі.

- Аааа, це ж та сімка корейських хлопців, - промовила Пол, - ну так, чула про них.

- Просто чула? Знущаєшся, та вони… Вони… Просто кращі, - обурилась Террі.

- До чого ти ведеш? - нудьгуючи запитала я.

- А, ну так ось, ми з подругою купили білети, але вона захворіла, і не зможе піти зі мною, - дівчина зробила затяжну паузу.

- Ііііі? - запитала Пол.

- Може хтось з вас піде зі мною, - тихень промовила Террі, й додала ледь не присівши, - будь лааааскаааа. 

Повисла тиша, ми переглядалися з Пол здивовані несподіваною пропозицією. Тим часом, як Террі благаючи дивилась на нас, а потім, не витримавши продовжила:

- Мені не потрібно повертати кошти за білет, просто компанія однієї з вас. Я вже весь офіс оббігала, але ніхто не хоче вибиратися з дому в неділю, ви моя остання надія, - тараторила та.

- Іди сама, - я знизала плечима.

- Ніііі, Веста, благаю, я не хочу йти сама, - вона склала долоні.

- І якщо ми відмовимо, то що, ти не підеш? - запитала Пол.

- Ну… я… піду звісно, я так хочу їх побачити, але мені буде комфортніше, якщо я буду не сама. Будь ласка, - знову повторила вона.

- Я б з радістю, - почала Пол, - та при всьому бажанні, чоловік нізащо не пусте мене саму на концерт до сімки гарячих хлопців. Так що вибач Террі, але я пас. Веста, - звернулась вона до мене, - твій вихід.

- Я… ем… Вибач Террі, але я не хочу. Гучні виступи, і купа народу явно не для мене.

- Ей, ти що, іди давай, - заперечила Пол, - ти все одно нікуди не вилазиш, знову засядеш за своїми книгами. А тут хоча б навколишній світ побачиш та людей.

- Ага, що я там не бачила? - я закотила очі. 

- Веста, будь ласкааа, - благала Террі, - я весь наступний тиждень буду робити за тебе звіти, і завжди прикриватиму перед керівництвом. Тільки пішлиииии, - здавалося, що з очей дівчини зараз приснуть сльози.

- Погоджуйся, - підстьобувала далі Пол.

- Оххххх, - здалась я, - добре, але якщо мені буде нудно, я піду.

- Ой, дякую-дякую-дякую, - підстрибнула Террі, - тобі не буде нудно, обіцяю, - дівчина швидко дістала з кармана білет й простягнула мені, - початок о 17:00, але бажано прийти завчасно.

- Добре, я завтра в обід заберу машину з сервіса і заїду за тобою, напиши мені свою адресу, наскільки я памʼятаю ти живеш недалеко від мене, і скинь пару пісень тих BTS, щоб я хоч розуміла до чого мені готуватися.

- Ох, звичайно, тобі сподобається, я впевнена, - щаслива Террі, підстрибуючи направилась до свого офісу.

Я закотила очі й повернулась до посміхаючоїсь Пол:

- Знаєш, подруга з тебе так собі. Не могла мене підтримати? - звернулась я до неї.

- Ой, потім подякуєш мені, - пробубніла Пол.

Благо, залишок дня пройшов тихо, якщо не враховувати безкінечний потік повідомлень від Террі. Вона тільки написала адресу, а потім почалися пісні, загальні, кожного учасника окремо, і кожну вона підписувала: де, як і хто з них виконує. Зрештою дівчина кинула мені фото якоїсь картки, пояснюючи, що нещодавно вона зустріла лідера BTS і отримала від нього автограф. Я ледь не простогнала.

І на що я підписалась?!

Дякувати, Террі, що не стала присилати відео й фото. Судячи з її пояснень, вона хотіла, щоб я побачила їх вживу й закохалась так.

Я вимкнула вібрацію, щоб більше не відволікатись на повідомлення, і зрештою почала збиратись додому. Вечір повинен був бути багатообіцяючим, а мені потрібно було ще переодягнутися.

Рівно в зазначений час в двері постукали. На Джуні були темно-коричневі теплі брюки, і вʼязаний в квадрат светр, також коричневого кольору. Чорна шкіряна куртка була розстебнута. Волосся було ідеально вкладене, від чого мені було прямо заздрісно. В руках він тримав букет кал, тільки на цей раз вони були фіолетового кольору.

- Готова? - посміхаючись запитав він, простягуючи мені квіти.

- Ти ж дарував мені квіти сьогодні, - я прийняла букет, запрошуючи Джуна в квартиру.

- Ти того варта.

- Якщо будеш з такою швидкістю їх дарувати, в мене не вистачить ваз, куди їх ставити, - я прошаруділа по квартирі в пошуках посудини, куди б їх діти.

- Прийнято, наступні будуть одразу з вазою.

- Джун, я ж не до того це сказала, - заперечила я.

- Тоді повторюй за мною - дякую, - знущався він.

- Дякую.

- Ти тепло вдягнулась? - він окинув поглядом моє вбрання. 

На мені був теплий чорний комбінезон на флісі, той самий коричневий тренч, а взуття я взяла на низькій підошві, на випадок, якщо доведеться багато ходити. Зрештою ми виглядали доволі гармонічно, наче заздалегідь домовились одяг якого кольору одягати.

- Я тут подумав, ти ж тільки вилікувалась, а я тебе тягну на вулицю, - задумався він, - ти нормально почуваєшся? Якщо ні, то я відміню все, і ми можемо просто поїхати десь повечеряти в теплому затишному закладі.

- Джун, - посміхнулась я, - все добре. Я чудово почуваюся.

Його обличчя засяяло, він простягнув мені руку, запрошуючи покинути квартиру на зустріч чогось, як я думала - несподіваного.

Ми наблизились до чорного позашляховика, і мене осяяло:

- Ти слідкував за мною вранці, - констатувала я.