Читати книгу - "Сліпий ліс, Ілля Вінницький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ось кого він бачив в полі. І трохи не знепритомнів від жаху, не такою він волів побачити свою матір.
Ця тварюка своєю дерев'яною колодою-ногою притиснула руку, в якій знаходився меч. Лесик закричав від тупого болю, рука втискалась в землю. І це мабуть єдине що врятувало руку від того, щоб її не розчавило. Було б це не поле з рихлою землею, руки як і життя вже не було. Біль був страшний, но Лесик вірив що це не кінець.
Рука була ціла, але міцно втиснута в землю, навіть пальцями не поворушити. Спроба приносила тільки біль, сухожилля пережаті, . Він лежав у безвиході відбивається він не міг, втекти теж.
Залишилося тільки чекати, коли його ці тварюки докінчать.
- Ну чого ж ти ну-бо! Закричав Лесик.
- Добий мене.
- Але тварюка, чи то чудовисько, яке видавало себе за батька. Тільки криво посміхалося і дивилося на нього, рука у нього вже стала майже як не живою.
Ні Лесик не був сміливцем, який може з піднятою головою дивитися смерті прямо в очі. Ні, навпаки він був боягузом, і з кожною миттю його обіймав страх, і відчай. З кожною секундою липкий та холодний відчай затягував його свідомість у темряву. Він зовсім не хотів помирати, зовсім.
Перед смертю він хотів перестати бояться. Страх своїми липкими щупальцями, виймав з нього усе людське. Ще, здається, мить, і він втратить самого себе, і буде як черв'як звиватися, намагаючись відірвати свою руку.
- В, ліссс!
Промайнув знову над головою гуркіт грому.
- Нікуди він вже не піде він вже мій. Я все рівно проникну в його серце сказала тварюка. Воно неквапом підняло довгий ніж і підійшов до юнака, пританцьовуючи і насолоджуючись його страхом.
- Який же ти все-таки безглуздий малюк.
Лесик від передчуття неминучої кончини просто міцно замружив очі, хотів в останню секунду згадати щось добре, приємне, і світле, що було в його не довгому житті. Настала така тиша що йому здалося він вже помер, усі фарби в його почали бліднути та втрачати колір.
Але раптом в грудях запекло тихим жаром, наче вогонь хотів вирватись з грудей, і він згадав те, що не мав права забувати. Того, кого він любив усім серцем. Щось побачив у своїй голові, щось відчув рідне і таке знайоме.
І Лесик згадав, так він згадав того кого любив і довіряв, кого тримав завжди біля себе. І він викрикнув, викрикнув криком відчаю і надії.
- Комиш!
Світ раптом замер на місці, завмерло все. Лише груди юнака продовжували пекельно хапати повітря.
І в мить в груди щось ударило, і пролунав жахливий рик. Рука Лесика звільнилася від дерев'яних пут, і він швидко підскочив на ноги. Витираючи рукавом уже передсмертні шмарклі він побачив, ту саму колоду в сукнях що його душила. Вже лежить на землі і незграбно намагається піднятися.
А біля чудовиська, побачив свого справжнього істинного друга, його чорного кошлатого Комиша.
Користуючись моментом, Лесик помінявся в особі і тихо в пві голосу сказав своєму мечу.
- Їсти подано вампір.
Умить відрубав обидві ноги чудовиську, якого ще не так давно кликав батьком. Воно навіть не зрозумів чому не може зробити крок, впав на бік, з очманілими очима.
- Не може бути такого, ти ж був майже мертвий.
Пробурмотів той, що впав на землю.
Дивлячись в очі супротивникові холодом в голосі сказав Лесик.
- Мамочка, так мамочка моя померла давно. І ніхто не сміє бруднити її пам'ять, своїми мерзотними фокусами.
Лесик в стрибку завдав удару, по шиї чудовиську.
І враз відсік голову йому на потіху своєму мечу, і як не страшно це звучало б, і собі на потіху.
І немов стріла ударила в серце Лесика.
- Як я міг забути?
Він же наздоганяв Тараса, трохи не загинув від незрозумілого дерева, і як він рубав дерево і лягав спати біля лісу.
- Батька я свого я ніколи не знав. Сказав він самсобі.
- І сестри у мене теж не було зовсім.
- Хто ці тварюки? Де я?
- Моя матуся мертва, і іншого бути не може. Куди вона пішла, звідти не повертаються. Повторив він і рубонув поліно, те, що намагалося видати себе за Соломію. Меч з жадобою вбирав в себе рідину, що була в цих тварюк замість крові, від чого починав пульсувати і леза горіла все яскравіше. До тварюки що була йому батьком мало не мало трохи не рік, він навіть не захотів підходити. Він знав, що воно мертве, просто знав і все тут.
Лесик глянув на нього і якось боязко підійшов до свого друга, погладив його по шерсті, навіть не знаючи, як правильно підійти і що сказати. Він просто впав на коліна залився сльозами і міцно обійняв його.
- Вибач, я не знаю, як так вийшло, чому я про тебе не згадав, чому я тебе не пам’ятав. Ти молодець ти врятував моє життя, я тебе люблю, без тебе я б пропав.
Пес подивився на нього і почав злизувати сльози що котилися по його щоках. Комиш змінився він став майже в двоє більше, і вже походив не на вгодовану собаку, а на великого вовка, на нім можна було вже їхати верхи. Як з оповідей про гірські народи, які приручили вовків і зробили їх такими, що їздять.
Лесик випрямився, витер мокрі очі рукавом сорочки, подивившись в чорні очі Комиша.
- Будемо рухається в ліс, не знаю, що нас там чекає, але небо так сказало, або прогуркотіло. І цьому виродкові що вже валяється мертвим це зовсім не сподобалося. Ворог нашого ворога наш друг.
Лесик підійшов до свого майже забутого друга, почухав його за вухом, вхопився за шерсть і перекинув через нього ногу, обхопив його міцно притискаючись до його шерсті. Комиш був зовсім навпроти, навпаки він був щиро рад.
- Ну друже ти знаєш куди нам треба, вперед!
Вони побігли в ліс, в те місце, де рік тому він розлучився зі своїм другом, біля струмка, де вони відпочивали після жаркого дня.
Поки бігли, ще рази два прогримів дивний грім з блискавкою дрібних коренів по небу.
- Ліс!
Лесик просто знав, що це йому адресовано було, що хтось йому якби підказував, і вони відправилися до струмка в ліс.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліпий ліс, Ілля Вінницький», після закриття браузера.