Читати книгу - "Сліпий ліс, Ілля Вінницький"

Вони підійшли до струмка, де рік тому вони розійшлися.

- Ну ось і підійшли до лісу, що далі робитимемо? Ломиться в гущавину чи і чекати може з неба хтось, що підкаже? А ти як думаєш? Комиш.

- Привіт братик, із-за спини почувся сумний, але знайомий голос.

Лесик вже приготувався рубати, рубати, не думаючи і не жалкуючи, прошепотівши їсти подано своєму мечу.

- Ні, прошу тебе не вбивай мене, тихо і спокійно говорила вона немов вже приречена на смерть. Я тобі не рівня і порубати мене без проблем зможеш. Хм та з таким «мечем Волоха», кого хочеш порубати можна.

 Вона на секунду затнулася. Вбити мене тобі не складе великих труднощів. Я і сама скоро помру. Я до тебе прийшла поговорити і все тобі пояснити. Натомість на це прошу дозволь мені жити в твоїх спогадах, це для мене дуже важливо. Ще раз повторюся я тобі не рівня, хотіла я, звичайно, всадити тобі ніж в спину, але ти вже не той, яким прийшов в наш світ. Видно перестаралися ми, тебе за простачка прийняли. І цей меч, перестаралися, недооцінили. Також в'яло і без якихось емоцій сказала вона.

- Хочеш жити! Закричав Лесик і продовжив.

         Так скажи мені, хто ти така чому ти видавала себе за мою сестру, в мене немає сестри, і хто був той що зараз в полі валяється. Що дітько тут відбувається?

- Чи віриш мені но я результат тієї тріски, яку ти загнав собі в руку, від дерева яке ти в результаті і згубив. Ми залишилися живі тільки завдяки тобі, знаходячись в твоєму тілі, яке нас і підживлювало.

Як тобі пояснити, ми хоч і з дерев'яного роду, але розумні маємо почуття, і.

- І хотіли мене убити! Перебив Лесик.

- Та хотіли, але не убити. А оволодіти тобою, хоч розум твій все ж був би мертвий. Ось наприклад зараз ми володіємо твоїм розумом більше, ніж на половину. Ми не знаємо, я не знаю, як так вийшло, чому він тебе не убив. Але це не важливо, ти виявився не таким простим. І тут ми програли. Але я хочу жити.

- Так що тут відбувається, ти мені так і не відповіла. Вже тихіше, але все таки проричав Лесик.

- Нашому народу потрібна волога, волога живої істоти, діставши її ми можемо впливати на його свідомість, прикидаючись тим, що людиною або тварина, хоче дістати. Щоб захопити його вологу повністю. Так було раніше. Але часи міняються, і ми вже не процвітаємо, як в минулі часи, а виживаємо. Люди нас знищили, і ми розуміємо чому. Ви були нашою їжею.

- Не лукавитиму, ми і тебе хотіли дістати, тільки хотіли не висушити тебе, а створити сім'я. Розумієш хотіли створити нове дерево, натомість убитому старому.

Але щось нам завадило тріска не змогла пройти далі за плече, щоб проткнути прямо тобі в серці. Хтось із зовні намагається нам завадити, видно у сліпих є на тебе свої плани. Не знаю які, але тільки вони могли нам протистояти. Без них все б було закінчено, вже через місяць. Ну в твоїй голові, місяць. Для нас це три години.

Лесик не зводив очей з тріски. Яка ще нещодавно була сестрою. І випалив гнівно.

- Що вам завадило і чому вам не вдалося мене убити це вже не важливо. Скажи мені, де я знаходжуся, що це за місце, і хто такий мати його Волоха.

І чому хай йому біс, ви виродки дерев'яні стали мені батьком і сестрою, а не матір'ю? Батька я ніколи не бачив, сестри у мене немає, тільки матір трохи пам'ятаю, чому не в матір ти перекинулася?

Запитав Лесик, вже задихаючись від злості, але все- таки тримаючи меч у горла тріски.

- Ти зараз знаходишся в сні, ми тебе сюди помістили. Це як реальне життя тільки час тут проходить зовсім по-іншому. По-твоєму, рік прощав, а насправді пройшли три дні в реальному житті може й менше. Але не думай, якщо ти помреш тут ти прокинешся. Ні якщо померти тут, то і там ти помреш і більше не прокинешся.

         Але щось від тебе тут теж є, в цій реальності. Ми змогли підмінити і створити практично все. Наприклад, твого батька, і сестру дуже непогано вийшло відтворити.

Лесик гнівно закричав, вже не вилах себе затримувати.

- Я ж сказав тобі, немає у мене сестри і ніколи не було.

- Ні є у тебе сестра, розум можна обдурити, але тільки не кров.

- Може вона була до тебе, і ти і не знав її, не знаю мені якось вдалося закласти її стати нею. Ми працюємо з вашою вологою, а її не обдуриш.

- А, з мамою тоді що не вийшло?

Я ж говорю, також тихо сказала вона.

- Твою маму нам не вдалося закласти з тієї простої причини що вона вже була тут, створена тобою. Вона була в твоєму серці, також як твій собака, який скрізь намагався тебе захистити. Але твій, так скажемо батько постарався щоб ти все забувся, і подарувавши тобі цей меч. Ти і справді забув, але це  напевно, це і була його фатальна помилка.

- Моя мати?

Лесик, закричав не думаючи, навіть про те що погойдав лезом меча, у своїй руці. І в вмить побачив мілку зелену рідину яку всмоктував вампір.

Це його трохи охолодило, не може він так. Лесик забрав кривий меч від своєї сучкуватої сестри, або сестри колоди. Як її ще можна було назвати цю на пів дерев'яну діву.

- Моя мати була тут?

- Так була, але ти про це так і не дізнався. Сухо вимовила вона.

- Не знаю це мабуть твій плюс, що ти такий дурень. Чи мінус що ти на стільки зав'язнув у минулому, що намагаєшся щось там згадати. Але це не дали тобі померти, це вже дивно. Ти нам повинен би стати легкою здобиччю, але ми чогось не врахували.

Мабуть ми не врахували такої простої речі як Любов. Любов матері до сина. Тут зіграла нам рокову роль.

Лесик подивився на Комиша, і тут же кинувся до нього обіймаючи і чухаючи його під загривком.

- Вибач, вибач я тебе підвів, я забув про тебе, як я міг, але я забув. Вибач мене, чуєш. Кричав Лесик своєму другові.

Але він вже не чув.

Собака просто сидів і дивився на нього, не виражаючи ніяких емоцій.

- Вона тут щоб тебе захищати. Сказала сестра, тим же млявим голосом.

Лесик, узяв в себе в руки, потер знову мокрі очі, і направив меч в обличчя своїй так званій сестрі.