Читати книгу - "Твій найгірший ідеальний, Настя Левченко"

Катя прокинулася від того, що Марко тихо доторкнувся до її руки.

Вікно було прочинене, і в кімнату заповзав прохолодний осінній ранок. Повітря пахло свіжістю, трохи вологою бруківкою й кавою, яка долинала з сусідніх квартир. Десь у далечині дзвенів трамвай, розрізаючи тишу міста, а у дворі під вікном хтось уже годував голубів.

Марко лежав поруч, дивився на неї й усміхався так, ніби вона була найдорожчим, що він коли-небудь бачив.

— Що? — сонно пробурмотіла вона, ще не до кінця прокинувшись.

— Просто дивлюся.

Катя сховалася під ковдру, ховаючи усмішку.

Марко засміявся й легенько потягнув ковдру вниз, звільняючи її обличчя.

— Не ховайся.

Вона скосила на нього очі.

— А якщо хочу?

— Тоді я знайду тебе навіть там.

Його голос був хриплуватим після сну, теплим і ніжним.

Катя простягнула руку, провела пальцями по його щоці, по легкій щетині, яка трохи кололася.

— Ти завжди такий романтичний вранці?

— Тільки коли прокидаюся поруч з тобою.

Вона закотила очі, але він бачив — їй це подобається.

В кімнаті було тихо, але ця тиша була приємною. Як кава, яка ще не налита в чашки. Як ранок, що ще не встиг наповнитися справами.

— Кава? — запитала вона.

— Спочатку… — Марко нахилився, зупинившись за кілька міліметрів від її губ. — Поцілунок.

Катя хотіла щось відповісти, але він не дав їй цього зробити.

Його губи були теплими, ніжними, трохи впевненішими, ніж раніше.

І в цьому поцілунку було все.

Осінні дощі, які змили минуле.
Вулички Львова, які бачили їхні зустрічі й перші кроки назустріч одне одному.
Невпевненість, страх, сумніви — все це залишилося позаду.

Бо тепер був тільки він.
Тільки вона.
Тільки ранок, який вони ділили разом.

Марко відсторонився рівно настільки, щоб подивитися їй в очі.

Він переплів пальці з її пальцями й ніжно стиснув її долоню.

— Люблю тебе, — сказав він просто.

Без пафосу. Без зайвих слів.

Катя відчула, як серце пропустило удар.

Це було вперше.

Раніше ці слова лякали її. Вона боялася, що після них щось зміниться. Що їх скажуть нещиро. Що вони втратять вагу.

Але зараз вони звучали так легко. Так природно.

Вона не вагалася.

Взяла його руку, поцілувала кінчики пальців і шепнула:

— І я тебе.

Марко усміхнувся.

Простий, звичайний ранок.

Але для них він був особливим.

Бо тепер усе було саме так, як мало бути.

Любі мої читачі,

Дякую, що пройшли цей шлях разом із Катєю та Марком. Вони, можливо, вигадані, але їхні страхи, сумніви, надії та кохання — справжні.

Ця історія про те, що навіть після розчарувань можна знову навчитися довіряти. Що справжні почуття не завжди з'являються стрімко, як у кіно, а можуть пробиватися крізь страхи, крок за кроком.

А ще вона про те, що іноді нам просто потрібно трохи часу — і людина, яка буде поруч, не кваплячи нас, не вимагаючи нічого зайвого.

Якщо ця книга змусила вас відчути щось важливе, змусила повірити в теплоту справжніх почуттів або хоча б подарувала кілька приємних моментів — я щаслива.

Дякую, що читали. Дякую, що відчували.

І пам’ятайте: справжнє кохання не треба шукати.
Воно саме знайде вас — у правильний момент.

З любов'ю, ваша Настя))

Кінець