Читати книгу - "Коли музика замовкає, Axolotl"

Габріель не відразу відповів. Його погляд ковзнув по її губах, і він ледь помітно стиснув її пальці у своїх, немов перевіряючи, чи вона не відсторониться.

— То ми разом збиратимемо уламки.

Алісія відчула, як щось стислося всередині. Ці слова… Він вимовив їх так просто, так щиро, що вона на секунду повірила. Захотіла повірити.

— Це не так легко…

— Я не шукаю легкого шляху.

Він говорив тихо, але в його голосі не було жодних сумнівів.

Алісія несвідомо ковтнула, і це не залишилося непоміченим. Габріель трохи нахилив голову, ще більше скорочуючи відстань. Його рука піднялася, легенько провела по її передпліччю. Від цього дотику по її тілу пробіг електричний розряд.

Вона мала б відступити. Сказати, що це безглуздо. Що вони лише повторять старі помилки.

Але натомість залишалася стояти.

— Дозволь мені спробувати, Алісіє.

Він вимовив її ім'я повільно, так, ніби пробував його на смак.

Алісія заплющила очі, на мить дозволяючи собі забути про страхи, про минуле, про все, що їх розділяло.

Коли вона відкрила очі, то побачила, що він усе ще чекає. Не квапить її, не змушує, просто чекає.

І це лякало її ще більше, ніж його близькість.

Телефон різко задзвонив.

Раптовий звук прорізав нічну тишу, змушуючи Алісію здригнутися. Її серце і так билося занадто швидко після слів Габріеля, а тепер ще й цей несподіваний виклик.

Вона машинально потягнулася до кишені пальта, дістала телефон і подивилася на екран.

Невідомий номер.

Брови звелися, а пальці на мить завмерли над кнопкою прийому.

— Щось не так? — запитав Габріель, помітивши, як різко змінилося її обличчя.

— Не знаю... — пробурмотіла вона, намагаючись придушити раптове хвилювання.

Алісія натиснула на екран і піднесла телефон до вуха:

— Алло?

Кілька секунд мовчання. Потім голос на іншому кінці дроту змусив її очі широко розкритися.

— Що?!

Габріель миттєво напружився.

— Що сталося?

Алісія зробила крок убік, ніби відстань між ними допоможе їй зібратися з думками. Але її руки вже тремтіли.

— Ви впевнені? Це... це точно вона? — її голос затремтів.

Габріель наблизився, його пальці ледь торкнулися її ліктя, намагаючись заспокоїти.

— Алісіє, хто це? Про що йдеться?

Вона не відповіла. Просто слухала, стискаючи телефон так, ніби від цього залежало її життя.

— Я зрозуміла. Так, я приїду. Дякую, що повідомили.

Вона повільно прибрала телефон від вуха, але не вимикала виклик. Її погляд був розфокусований, дихання нерівне.

— Що трапилося? — Габріель м'яко взяв її за зап'ястя, змушуючи подивитися на нього.

Її губи розімкнулися, але слова не одразу зірвалися з них.

— Це… це стосується минулого. Того, що я намагалася забути.

Габріель похмуро звів брови.

— Твого минулого? Чи нашого?

Алісія зітхнула, відчуваючи, як все, що тільки-но почало змінюватися між ними, може знову піти шкереберть.

— І того, й іншого…

Телефонний дзвінок обірвався, залишивши після себе лише напружену тишу.

Алісія стояла, мов укопана, бліда як примара. Вітер шарпав її волосся, але вона навіть не помічала холоду.

Габріель, не зводячи з неї погляду, торкнувся її плеча.

— Говори.

Його голос був рівним, але в ньому чулася тривога. Він знав, що цей дзвінок усе змінив.

Алісія важко видихнула, неначе намагалася витиснути з себе потрібні слова.

— Це… — вона облизала пересохлі губи. — Це з минулого. І воно щойно повернулося.

Габріель повільно стиснув щелепи.

— Якщо це стосується тебе, то стосується і мене.

Вона різко похитала головою.

— Ні. Ти не розумієш…

— Тоді поясни.

Його голос став трохи жорсткішим, але не тому, що він злився. Він просто не хотів, щоб вона знову від нього відгороджувалася.

Алісія заплющила очі на секунду, наче намагалася зібратися з думками.

— Я думала, що все закрито, що цього більше немає в моєму житті…

Габріель мовчав, чекаючи.

— Але воно повернулося.

Вона обійняла себе руками, ніби їй було холодно.

— Хто дзвонив? — нарешті запитав він.

— Людина, про яку я сподівалася більше ніколи не чути.

— І що вона хоче?

Алісія подивилася на нього так, ніби сама ще не до кінця розуміла відповідь.

— Сказати мені правду. Про ту ніч, про яку я намагалася забути.

Габріель зробив крок ближче.

— Ту ніч, після якої ти поїхала?

Вона кивнула, дивлячись кудись у темряву за його плечем.

— І що ти збираєшся робити? — тихо запитав він.

— Я не знаю…

Габріель торкнувся її руки, змушуючи подивитися йому в очі.

— Тоді розберемося разом.

Алісія гірко усміхнулася.

— Не все так просто, Габріелю.

Він нахилився трохи ближче.

— Я не казав, що буде просто. Але я не відпущу тебе знову.