Читати книгу - "Таємниці старого маєтку, Rada Lia"

— Алло, мам, я приїду на два дні пізніше, ніж планувала. На роботі вже відпросилася.

— Щось сталося?

— Все нормально, — збрехала дівчина. — Просто ще не всі документи підписали.

Вона поклала слухавку й пройшла до кабінету. За столом сидів Артем, навпроти нього ті самі два поліцейські, які виводили Євгенію. Вони ж пізніше забрали й Корделію. 

— Артем Миронович, — промовив один з них. — Корделія зізналася, що хотіла вбити пані Марту й використала Євгенію, щоб втопити вашу наречену. В її планах було також позбутися і вас.

— Але навіщо? — очі Артема почервоніли від недосипу. Він втомлено провів по них рукою.

— Ми поки що це з'ясовуємо. Але в будь-якому випадку ні Євгенія, ні Корделія Малеш вам не зможуть нашкодити. Вони не вийдуть з в'язниці ще багато років.

— Як ви сказали? — ошелешено перепитав Артем. — Малеш?

Чоловіки перезирнулися. Вони явно не розуміли, що так зацікавило Артема.

Пройшов місяць.

Марта сиділа в кав'ярні в Києві разом з рієлтором Анастасією. 

— Марто, ви не пожалкуєте, — впевнено сказала жінка. — Борис Анатолієвич згоден купити маєток за вказану вами суму. Не буде ніяких торгів чи прохань зменшити ціну. Це надійна людина. Я з ним знайома особисто.

Марта кивнула. Ну от і все. Вона зараз підпише документи й назавжди забуде той замок, як страшний сон. Така історія більше схожа на кіно, ніж на реальне життя. Чи заслуговує вона на цей маєток, от у чому справа. Ця думка не давала їй спокою. Вона згадала, як поліцейські з'ясували, що Корделія і Євгенія були правнучками Аделії, законної дружини Дем’яна. Виявилося, що Катруся не померла від запалення легень. Вона завагітніла, не бувши у шлюбі. Тож її сховали в іншому маєтку, якомога далі від людського осуду. А коли Дем’ян помер, вона не посміла претендувати на майно, бо боялася, що хтось дізнається про її дитину. 

Тож цілком логічно, що Корделія вважала СЕБЕ спадкоємицею, а не Марту. А от Євгенія була реально закохана в Артема. І просто вбивала конкуренток.

«Може я не маю права на цей спадок» — думала дівчина дорогою додому. Вона зайшла у квартиру. Закрила за собою двері й почула на кухні голоси. Один з них належав мамі, а от інший…

— Доцю, я якраз роблю чай твоєму другу Артему, — проговорила задоволена мама, коли побачила Марту. — Тобі також зробити?

За хвилину мама пішла з кухні, кинувши багатозначущий погляд на доньку.

Артем і Марта мовчки дивилися одне на одного. 

— Я приїхав в гості на тиждень, — він нарешті порушив мовчанку. — А потім пропоную поїхати зі мною до Праги. Не в гості. Назавжди.

Кінець