Читати книгу - "Таємниці старого маєтку, Rada Lia"

— Відпустіть мене! — кричала служниця. — Ви нічого не розумієте. Це мій маєток! І мав бути мій чоловік! А ця курва все в мене забрала.

На мить вона замовкла, побачивши внизу біля східців Артема. Його погляд став холодним й водночас полум'я гніву горіло в його очах. Коли дівчину проводили повз нього він зупинив їх жестом.

— Навіщо ти це зробила? 

— Бо любила вас пане! — у відчаї вигукнула Євгенія. — Я просто вас дуже любила. Я думала, що ми все життя будемо разом. Я народжу вам дітей. А ви зрадили мене! — вона з ненавистю сплюнула на підлогу.

— Ти вбила Христину? — запитав чоловік.

— Я! — У голосі дівчини відчувався виклик. Вона розсміялася. — Горіть у пеклі пане разом з обома вашими хвойдами.

Євгенія спробувала вирватися, однак поліцейські змогли її втримати й повели далі на вихід.

Артем зблід й схопився рукою за поруччя. Пальці на руках побіліли. Марта підбігла до нього. Він її обняв і притиснув до себе:

— Тепер все скінчено, — прошепотів. — Ця тварина вбила Христину й спробувала вбили тебе. Все записано, тож вона сяде надовго. План спрацював. Ти тепер в безпеці. Як ти й казала, без мене вона відразу спробувала повторити замах.

Марта кивнула. Притиснулася щокою до його плеча. Кров гупала їй у скронях. Вона відчувала як божевільно калатає її серце: “Адреналін”, — подумала вона. Однак справа була не лише в цьому. Неясне відчуття не полишало її. Ніби щось очевидне лежить в неї перед очима, а вона не помічає. Це не давало їй спокою.

 

— Марто, не їдь, — пролунало позаду неї, коли вона збирала речі до валізи. — Поїхали до мене в Прагу? Я покажу тобі місто. Ти відпочинеш. Ми посилимо наш зв'язок і почнемо зустрічатися. 

— Чому вона сказала, що ти її зрадив? — не повертаючись до нього й продовжуючи збирати речі запитала Марта.

— Що?

— Ти чув, — відрізала дівчина й повернулася. — Вона була впевнена, що ви одружитеся, що будуть діти. Вона вважає, що ти її зрадив. Чому?

Артем відвів погляд, зітхнув.

— Марто, яка вже зараз різниця?

— Я хочу знати. Якщо ти збираєшся почати стосунки, то не на брехні, будь ласка. Я маю знати точно що і до чого.

— Добре, — чоловік зітхнув. — Коли мені було двадцять років, я недовго з нею зустрічався. Ми були дітьми й провели літо разом. Потім я повернувся на навчання й кілька років не приїздив. Я вже і думати забув про те дитяче захоплення. Коли нарешті знову сюди приїхав, вона почала мене переслідувати, погрожувати. Ніякі пояснення з мого боку не діяли.

— І ти не давав їй приводу думати, що щось можливо?

— Абсолютно, — похитав головою чоловік. — Та вона не заспокоїлась. Влаштовувала істерики, била посуд. Мій батько збирався її звільнити, та за неї заступилася Корделія. Сказала, що Євгенія її молодша сестра. Пообіцяла це владнати. 

— І що владнала? — Марта відчувала, що саме тут щось не сходиться.

— Так, — кивнув чоловік й обійняв Марту. — Після цього все припинилося. Тож ми не бачили сенсу звільняти Євгенію…Послухай, — він взяв у долоні її обличчя. — То було дитяче почуття більш як двадцять років тому, яке тривало кілька місяців. Я не обманюю жінок, не зваблюю і нічого не обіцяю, якщо не впевнений у своїх почуттях.

— Гаразд, — кивнула Марта. — Але до Праги я не полечу. Маю повертатися завтра до Києва через роботу.

 

Цієї ночі Артем залишився у своїй кімнаті.

— Більше боятися нікого, — сказала йому Марта. — А ми з тобою ще не достатньо близько знайомі, щоб ти просто так ночував у мене. Тож сьогодні я сплю сама. 

Та вона пожалкувала про свої слова, як тільки зайшла до кімнати. Хоч вбивцю було знайдено, дівчина почувалася незатишно. Від стін віяло холодом.

Марта довго не могла заснути. А потім змирилася, що, мабуть, і не зможе. Вона закрила очі й просто лежала мовчки. Коли дівчина почула у кутку шарудіння, серце шалено закалатало у грудях. Марта втиснулася спиною у ліжко, сподіваючись, що все це їй ввижається. Проте шарудіння не зникло, а навпаки стало голоснішим. А за мить дівчина почула кроки — тихі, обережні. Хтось підійшов до її ліжка. Вона відкрила очі й заверещала. Над нею з ножом у руках стояла Корделія. Дівчина перекотилася на інший бік ліжка, а в цей час служниця озвіріло штрикала ножом подушку, на якій щойно лежала Марта.

— Ти не втечеш, — прошипіла жінка. — Ти зруйнувала моє життя й моєї сестри й маєш поплатитися за це.

— Та що я тобі зробила? 

Та лиш розсміялася. Вона озирнулася по сторонах, широко розставила руки, намагаючись зловити дівчину.

— Може ти хочеш маєток? — прошепотіла у відчаї Марта. — Хочеш, я віддам його тобі? Перепишу на тебе.

Обличчя Корделії перекосилося від гніву:

— Він і так мій. Чуєш, правнучко шльондри. Цей будинок і так мій по праву народження. 

Вона знову замахнулася ножем. В цей момент двері відчинилися й всередину забіг Артем. Він схопив Корделію за руку й вибив ножа. Жінка зціпила зуби й заричала, витріщивши очі. Вона кинулася на Артема. Марта кілька секунд ошелешено дивилася на все це, а потім схопила зі столу тарілку й вдарила нею по голові служницю. Жінка повалилася своїм дебелим тілом на підлогу, а Марта сіла на ліжко й закрила руками обличчя.

— Що відбувається, Артеме? Я маю знати правду. Що тут збіса відбувається? 

Чоловік мовчки обійняв Марту. 

— А ти казала, що не треба нам разом спати. Бачиш, тепер довіку доведеться спати разом, — спробував віджартуватись чоловік.