Читати книгу - "Теплі історії про кохання"

Та хіба слова здатні висловити те, що вони відчували...

Двоє злилися в одне ціле, і, здавалося, в одне ціле злилися небо і земля, Божественне й тілесне. Усе навколо співало та благословляло. Кожен із них пізнав плід дарунку — дарунку себе в повноті посвяти.

Сергiй Гридiн. Жінка його життя

Життя після розлучення триває. Можливо, не зразу, через певний час, але все одно починаєш розуміти, що воно (життя) таки прекрасне! Спочатку здається, що світ розколовся... Тихо бубонить телевізор, крапає вода з крану на кухні, сваряться сусіди, а ти сам-один в своєму мікрокосмосі квартири. Ніхто не зустріне тебе з роботи, не цмокне в щічку, проводжаючи зранку.

Протягом першого місяця після отримання свідоцтва про крах сім’ї відсутність у сімейному ліжку колись коханої людини кидає тебе у важку депресію. Іноді вечорами хочеться по-вовчому вити або просто напитися в якомусь генделику, аби перемкнути мізки з процесу самознищення на щось інше. У цей період чоловік або зовсім не звертає уваги на жінок, що його оточують, або пускається берега, аби помститися своїй колишній.

Далі відчуття, здавалося б, нездоланного нічим болю поволі втрачається, і починають відкриватися плюси самостійного проживання. Виявляється, ти нікому нічого не винен! Можеш прийти додому, коли заманеться! Можеш запросити в гості, кого захочеш і коли забажаєш! Ніхто на зауважує тобі на шкарпетки під кріслом, на лампочку, яка згоріла вже тижнів зо два тому, не вимагає кави в ліжко чи нову каблучку.

Саме цей, другий етап після розлучення переживав Макс Сто-рожук, економіст двадцяти шести років, з вищою освітою, з невеличким поки що животиком, який став з’являтися після двох років шлюбу, із пишною шевелюрою неслухняного волосся.

До речі! А от цікаво, хтось задумувався, чому так швидко змінюються чоловіки після одруження? Подивишся на весільне фото — підтягнутий молодик з орлиними очима! А через кілька років (у дев’яноста відсотків випадків) він перетворюється на вайлуватого дядька, який із важкістю піднімає черевце на третій поверх! Що стає тому причиною? Чому відбуваються такі метаморфози? Хоча зараз ідеться не про це...

— Саню, уяви: неділя, а мені нема чим зайнятися! — сказав Макс у слухавку мобільника.

На другому боці комунікативної системи перебував його найкращий друг ще зі студентських часів — Сашко Годун.

— Ги-ги! — відреагував товариш. — У тебе що, Інтернет відключили? — реготнув у телефон.

— Та вже набридло просто так «серфити»! Сумно. — Макс щільніше закрутився в ковдру, потягнувшись на дивані, мов лінивий кіт.

— Подивися «веселі картинки»! — запропонував Г одун, натякнувши на сайти для дорослих.

— Знущаєшся! — мало не зарепетував Сторожук. — До твого відома, я вже кілька місяців контакти із жіночою статтю маю лише по роботі! — повідомив він.

— Так, Максе! Треба щось змінювати! Збирайся! Я за тобою заїду та й махнемо до якогось нічного клубу, розважимося! — запропонував Саня.

— Годун! Ти відстав від життя! Тепер в «нічниках» одні пацанки, за зв’язок із якими карають по статтях Кримінального кодексу! — зітхнув Макс. — Та й нема бажання з хати вилазити!

— Тоді запишися в бібліотеку! Там жінки не лише дорослі, а ще й розумні! — підколов товариша Сашко. — А взагалі, не парся! «За-регайся» на сайті знайомств і чекай на свою долю, не сходячи з дивану! — підкинув ідею.

— Та ну тебе! — емоційно замахав двома руками Макс, притиснувши слухавку вухом до плеча. — У мене вже є негативний досвід! Медовий період триває зазвичай буквально кілька тижнів! — згадав про своє.

— Ти не повіриш, але не всі стосунки закінчуються шлюбом! — зареготав Годун. — Ну, ти собі думай! — різко відключив зв’язок, так і не розрадивши товариша.

Макс відклав телефон, увімкнув телевізор, поклацав канали. Політика... Знову... Якийсь слинявий серіал... Вимкнув звук, узявся за планшет. Пальці швидко забігали віртуальною клавіатурою, набираючи в пошуковику фразу «Сайти знайомств». Посилань було море. Сторожук тицьнув пальцем у перше. Зареєструвався. Увів параметри, які цікавили його в можливих претенденток. У місті, в якому за волею долі йому довелося мешкати, їх виявилося досить багато.

На першій же фотці усміхалася невідомому фотографу рудоволоса дівчина з хижим виразом обличчя. Її темні очі чомусь нагадали Максові про колишню дружину. Сторожук здригнувся, хотів, було, закрити сайт, але щось таки зупинило його.

На цій же сторінці, трошки нижче, містилася фотографія симпатичної, білявої особи, зі смішним носиком, який із викликом кирпато стирчав догори, зі злегка пишними формами, що їх так цінують гурмани-чоловіки, та відкритим поглядом зеленкуватих очей. Переглянувши інші фото, на яких дівчина демонструвала ще й свої купальники, Сторожук відчув, як щось піднімається десь там, в глибині його душі. Чимось ця білявка чіпляла! «Елеонора!» — прочитав інформацію. І вік підходящий! Двадцять три роки! А виглядає ще молодшою. Як школярка!..

«А може, таки спробувати?» — подумав, на мить «завис» у просторі й за кілька секунд уже набирав повідомлення Елеонорі. Вона відгукнулася напрочуд швидко! Сторожук устиг переглянути ще кілька фоток, а вже мав відповідь! Дівчина вирішила довго не тягти — написала номер свого мобільного. Зацікавлений Макс схопив телефон, на кілька секунд завагався, навіщось із силою видихнув повітря й пробігся пальцями по сенсорному екрану.

— А-а-ло-оу! — відповіла глибоким, ледь хриплуватим голосом Елеонора.

— Я... — зам’явся Сторожук.

— Ти, наскільки я зрозуміла, Макс? — узяла на себе ініціативу дівчина. — Чого мовчиш? Язика проковтнув? — засміялася.

— Та ні! — прийшов до тями чоловік. — Тут якісь проблеми зі зв’язком! — вже сміливіше.

— А ти не хочеш сьогодні зустрітися? — запитала білявка.

— А... — знову остовпів Сторожук. Події розгортались надто швидко. «Власне!.. Чом би й ні?!» — вирішив. — Давай! — видихнув у слухавку.

— Тоді о восьмій, у «Шанталі»! — наче відрізала всі шляхи до втечі білявка. — Я буду в червоній сукні... — почала навіщось розповідати.

— Я тебе впізнаю! — перервав її Макс. — За твоїми фотками! — сказав упевнено.

— О’кей, спробуй! — чуттєво промуркала в слухавку Елеонора. — До зустрічі! — кинула звабливо й відімкнулась.

Кафе «Шанталь», у якому зазвичай збиралася молодь, славилося своєю кавою та виступами саксофоніста, якого всі чомусь називали Мишком, хоча на вигляд тому було років під шістдесят. Музика була ненав’язливою, під неї можна було, не помітивши, поглинути кілька тістечок і не одну філіжанку запашного напою. Заклад Максу подобався, тож він вирішив, що