Читати книгу - "Теплі історії про кохання"

зустріч, призначена саме тут, — гарний знак.

Рівно о восьмій, пахнучи гелем для душу й дезодорантом, від аромату якого всі дівчата мають шикуватися за ним (Сторожуком) у чергу, Макс переступив поріг «Шанталю». Народу було небагато. Музична програма починалась о дев’ятій вечора, тож люди зійдуться дещо пізніше. Пробігся поглядом по столиках. За всіма відвідувачі сиділи парами або невеличкими компаніями. «Невже не прийшла?» — блискавкою промайнула думка. «От ідіот! Навіщо вліз у цю авантюру?!» — картав себе чоловік. Умостився за вільний столик і вирішив кілька хвилин почекати. Навіщо завчасно хвилюватися? Жінки ніколи на зустріч вчасно не приходять.

— Привіт, Елю! — вигукнув хтось біля входу. — Привіт! — луною підтримав інший столик.

Макс рвучко повернувся, почувши щось знайоме в імені тієї, з ким віталися відвідувачі кафе.

— О! І ви тут! — відгукнувся вже почутий по телефону голос Елеонори. — А в мене сьогодні побачення! — радісно повідомила вона когось.

— Знову?! — з недовірою спитав незнайомий Сторожуку хлопець.

— А як же! — підтвердила білявка, поки що невидима Максу за ширмою, яка відгороджувала столик від зали.

Сторожук обережно визирнув зі свого прихистку, захлинаючись цікавістю побачити свою блондинисту красуню в короткій (як йому того хотілось!) червоній сукні.

За мить він вражено застиг. Елеонора вийшла у відкритий його погляду прохід... Ні, червоне плаття дійсно було! Навіть дуже коротке й звабливе! Але дівчина, на якій воно тріщало по швах, мало нагадувала ту, що була зображена на фотках!

Білявка здавалася більше схожою на чималеньку, пухкеньку булочку, яку запхнули до тісного для неї пакета! Вона нагадувала тісто, якому мало місця в невеличкій ємкості! Картину доповнювали яскравий макіяж, червона помада на устах і татуювання на правій руці у вигляді якоїсь екзотичної квітки, яке не ховалося під короткими рукавами сукні.

Сторожук чомусь гикнув, ковтнув слину й скочив зі свого місця, маючи бажання втекти світ за очі. Але прохід загородила своїми богатирськими плечима Елеонора.

— Привіт, Максе! Я не запізнилася? — запитала, накриваючи Сторожука зеленню очей.

— Прив. ..т!.. — прохрипів чоловік. — А звідки ти знаєш, що це я? — поставив дурнувате запитання.

— Із твоєї здивованої пики! — посерйознішала дівчина. — Не чекав? — провела руками по пишних формах.

— Ні! Так!.. — розгубився Сторожук.

— Зразу підеш чи ще кілька хвилин посидимо? Потім ти згадаєш про нагальні справи, у кращому випадку, розрахуєшся й зникнеш із мого життя назавжди, — дівчина несподівано схлипнула. Від цього її чималенькі груди здригнулися в дивному танці.

Максові стало дуже жаль білявку. Так, вона вгадала його думки. Він справді збирався після першої ж чашечки кави потихеньку втекти з кафе. Ну, можливо, ще пообіцяти зателефонувати! Вона — не героїня його роману, він не любитель рубенсовських форм і не мерзне в ліжку зимою, аби використовувати їх (ці форми) хоча б для зігріву!

— Рада була познайомитись! — вичавила усмішку Елеонора. — Щасти тобі, Максе! — навіть підморгнула.

— А я ще нікуди не збираюся! — несподівано навіть для себе видав Сторожук. — Вечір у мене вільний, тож можемо трішки посидіти! — угамував свої первинні емоції.

Еля недовірливо втупилась у хлопця.

— Ти впевнений? — навіщось спитала.

— Більше ніж! — запевнив Макс, підкликаючи офіціанта.

За півгодини Сторожук зовсім забув про своє бажання втекти від дівчини. Елеонора, яка в паспорті була записана під симпатичним ім’ям Олена, виявилася веселою та відкритою. Вона встигла розповісти про свого чоловіка, з яким розлучилася після дворічного спільного проживання, посміятися над собою і своїм зовнішнім виглядом. Повідомити, що навчається на психолога, зазвичай вдягається набагато скромніше та й поводить себе інакше. Чомусь саме сьогодні подруга підбила її зареєструватися на сайті знайомств. Отже, це її перший психологічний експеримент.

— А чому тоді той хлопець за столиком біля виходу якось дивно відреагував на інформацію про побачення? — згадав Макс.

— А! Це мої однокурсники! Я ж усім в інституті розповідаю, що проблем з особистим життям зовсім немає! — дзвіночком засміялась Оленка. — Треба тримати імідж на висоті! — смішно закопилила губу.

Оленка сиділа навпроти, з товстенькими щічками, милим носиком, який із викликом кирпато стирчав догори, з макіяжем, який трохи втратив свій шик... І такою близькою в цей момент вона чомусь видалася Сторожукові, що відчув, як задихається від ніжності! І серце чомусь збилося з ритму! Подібного з ним ніколи не було! Навіть перед першим одруженням, коли, здавалося, що те кохання єдине й неповторне, на все життя. Уже зовсім несподівано Макс нахилився, узяв до своїх долонь м’яку руку дівчини й ніжно торкнувся її губами. Еля захлинулася на півслові, недовірливо підняла сяючі очі і, вже сміливіше, подарувала Сторожуку сонячну усмішку, продемонструвавши бездоганної білизни зуби...

...За рік після того Макс поспішав з роботи до улюбленого кафе «Шанталь». Біля входу, на вулиці, нетерпляче перебирала ніжками струнка білявка, в довгій спідниці й легенькій кофтинці, накинутій на плечі. Вона стояла до хлопця спиною й, судячи з усього, нетерпляче когось чекала.

— Ти чого роздягнена? — намагаючись виглядати сердитим, запитав Сторожук, обережно наближуючись до «моделі». Вже за мить його насуплені брови здригнулися й здали бастіони суворості, губи самі розтягнулися в усмішці. Дівчина повернулася до нього. — Оленко! Не мерзни! Тобі ж не можна! — турботливо обійняв за плечі.

Білявка довірливо притиснулася до Макса, дзвіночком-смі-хом ніби попросила у нього вибачення. У цей момент можна було розгледіти чималенький, кругленький животик, який випинався з-під кофтинки.

— Сьогодні я знову Елеонора! — грайливо повела плечем і першою пройшла до зали.

Макс Сторожук, економіст, двадцять сім років, з вищою освітою й спортивною фігурою, рушив за нею. Сьогодні була річниця першої зустрічі з Жінкою Його Життя!

Олеся Когутич. Розлучення по-закоханому

Не можна сказати, що Ігор та Оксанка одружувалися в надто юному віці. Вона працювала керівником одного з відділів обласного центру зайнятості. Він, закінчивши архітектурний факультет, успішно втілював свої творчі задуми в одній із фірм, що займалася ландшафтним дизайном. Жили окремо від батьків. Через рік після весілля народилася донечка Іринка.

Обоє хоч і дорослі, а поводилися, як діти. Приводів для суперечок і непорозумінь знаходилося щодня вдосталь. Ну, може, не щодня, але під настрій. А цей «настрій», як і причина для сварки, виникали буквально з нічого. Так, у них був талант «зчиняти бурю в склянці води» і «робити з мухи слона».

Після чергових психоемоційних «боїв без правил»