Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Розділ 11

Артур

- Прошу вибачення, але зрозумійте правильно, у нас сьогодні звана вечеря, а мені ще треба дати останні розпорядження прислузі, - жінка з порога зустрічає мене гранично настороженим поглядом.

Років шістдесяти. Можливо, молодша. Висока, з бездоганною постаттю для свого похилого віку. Трагічний вираз її обличчя підкреслюють кола під очима. Вона втратила сина. Відбиток трагедії, що трапився в її житті, дзеркально відображається в її зовнішньому вигляді.

 Я розумію, наскільки це складно пережити і навряд чи час допоможе змиритися з подібним горем. Переді мною мати Густава, покійного чоловіка Емми. Її координати мені повідомив Фелікс перед від'їздом. Саме на її допомогу я розраховую у справі пошуку дівчини.

- Нонно, я в жодному разі не маю бажання зловживати вашою увагою, - дуже намагаюся бути делікатним і справити на неї сприятливе враження. Жінка повинна мати інформацію про місцезнаходження Емми. Адже вони які ніякі, але все ж родичі, хоч і не кровні.

Нонна приймає мене у вітальні, серед сервірованих столів з уже запаленими свічками і прикрашеними вазами з квітами на будь-який смак, що саме по собі вже є свідченням, що візит мій сьогодні не доречний. У них свято, я зайвий на ньому.

- Ви можете присісти тут, - вона вказує мені на крісло навпроти себе, -  хотілося б дізнатися мету вашого візиту. Хто ви, юначе? - Весь її вигляд пронизаний неймовірною гординею. Переконуюся в цьому, щойно вона вимовляє перші фрази.

- Я приїхав з України, мене звати Артур, я дуже близький друг Фелікса й Емми.

Обличчя літньої жінки змінюється, вона стає смертельно блідою, від чого її чорні очі набувають ще більш пекучого, уїдливого виразу.

- Але..., чим же я можу вам допомогти?

- У вас напевно є новий номер телефону Емми. Мені ніяк не вдається зв'язатися з нею.

- Але я вас бачу вперше. Зрозумійте, ви абсолютно незнайома людина. Якщо…, хіба що, ви мені поясните, з якої причини розшукуєте її.

- Вона раптово поїхала і як у воду канула. Фелікс не може з нею зв'язатися. Він мені доручив з'ясувати, що з нею сталося, - я подекуди збиваюся, починаю говорити квапливо і нескладно.

 Як я не передбачав подібного повороту в нашому спілкуванні і постановки абсолютно закономірного в такому разі запитання до мене і внутрішньо готувався до цього, на ділі ж відчуваю дискомфорт, від того що доводиться лукавити.

Не можу ж я відверто зізнатися матері покійного чоловіка Емми, що  розшукую її з однієї простої причини - не можу пережити розлуку, хочу знати, що з нею і де вона, та й просто елементарно зачеплено моє чоловіче самолюбство.

- Вона що... і там уже встигла... Загубилася, мабуть? - Нонна дивиться на мене так ніби бачить наскрізь.

 Усе виявляється не так просто, як я собі уявляв. Наша розмова з жінкою починає мене обтяжувати. Прикидатися байдужим до красивої, молодої жінки стає дедалі важче. Один тільки факт самої моєї присутності тут, у її будинку, свідчить про те, що все не так, як я намагаюся їй подати.

У якусь хвилину, під її важким, вивчаючим поглядом мені починає здаватися, що я викритий. Вона зрозуміла, що я страждаю. Це страждання не викликає в ній співчуття, але збуджує цікавість.

- Та якось, розумієте, дуже терміново поїхала і зникла. Зв'язку з нею немає.

- Та що з нею станеться? Я вас благаю. Така пройдисвітка...

- Ну, знаєте. Хай там як, Фелікс хвилюється, - я продовжую дотримуватися політики, обраної спочатку, і жодним словом не виявляю свого особистого інтересу в цій справі.

- Ви маєте зрозуміти, - після деякого замішання Нонна продовжує, - це не та особа, про яку варто було б так переживати. У вас ще є можливість зупинитися... Я могла б вас просвітити. О! Ось уже в кого є що розповісти про цю... мою колишню невістку. Якщо я почну розповідати, це вас шокує. - Жінка так розставляє акценти, що якби на моєму місці був хтось інший, він би повірив, що йдеться не про Емму, а про людину щонайменше вкрай непорядну. Стільки пихи в її словах і тоні, крім її явного негативного ставлення до дівчини. - Ви впевнені в тому, що хочете цього?

Яке б не було минуле жінки, в яку я закоханий по вуха, воно як невід'ємна частина її існування, дороге мені.  Зрозуміло, що в житті Емми, як, утім, і моєму, були і злети, і падіння, і моменти, від яких під час спогадів про них приливає кров до обличчя.

Так влаштоване наше життя, що поряд  із приємними моментами існують непривабливи. Це наш життєвий багаж, яким ми, у міру просування по життю, обростаємо і несемо крізь роки. Його не скинути з плечей, як звичайну дорожню баклажу, не позбутися або замінити.

Але ж я так і не встиг пізнати всі тонкощі душі коханої, наївно сподіваючись, що у нас все попереду і ще встигнемо. Як же мені нудно, що її немає поруч зі мною!

- Ні, - користуюся її запитанням і маю намір повернути розмову в колишнє русло. - Допоможіть мені знайти її. Може у вас є її телефон або місце її теперішнього перебування. За її старою адресою мені ніхто не відкрив.

Так, я міг би говорити і слухати про Емму, що б це не було. Але не сьогодні. За будь-яких інших обставин я був би вдячний Нонні за красномовство і відвертість щодо дівчини, яку не в силах викинути з голови.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍