Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Група солдатів. Без коней.

Румадеу видав невизначений звук і подався вперед, примружуючи очі. Оррмарин теж напружував зір. Ейр і не пробувала. Вона чудово знала, що Жазель може побачити те, що іншим не під силу.

- Скільки? Як далеко? - спокійно спитала сабазадонка.

- Вони тільки виходять із синього поля. Ще йдуть. Потрібно почекати, поки всі вийдуть, тоді я скажу приблизну чисельність. - не зводячи очей з горизонту, відповіла Жазель.

За секунду Ейр не витримала:

- Ну, хоч приблизно? Ти вже їх бачиш. Скільки їх? Вже вийшло з поля скільки?

- М... може, людей п'ятдесят.

- Вони йдуть чи біжать?

Румадеу повернувся до дівчат. Обличчя його спотворилося з подивом. Невже вона і це бачить? Справді?

- Я б сказала, що повільно біжать.

- Гаразд, зачекаємо. Дві хвилини нічого не вирішать. - сказала Ейр і відвернулася від того синього поля.

Усередині сабазадонки все кипіло. Але показувати цього групі не можна було. Вона подивилася на двох воїнів. Оррмарин виглядав спокійним. Його вона вважала за проблему. Захищати Жазель ще якось можна. І їй цього певною мірою хотілося, адже вони, можна сказати, стали подругами. А ось цей молодик? Навіщо він тут взагалі? Ну, вміє він тримати меч, і що? Це зовсім не означає, що він чудовий воїн і впорається з дюжиною амаліонів. Все навантаження ляже на неї із чемпіоном. І Естель. Залишалося сподіватися, що вона дуже вміла Химерниця. Звичайно, в загоні Дезіре не повинно бути відверто слабких бійців, але, напевно, Ейр не могла знати.

- Вийшли. - сказала Жазель і підібгала губу.

Дівчина спохмурніла, зітхнула, повернула трохи голову набік.

- Та кажи ти вже! - розлютилася сабазадонка.

- Може, сто. Приблизно так. - відповіла Жазель.

- Спускаємось. - скомандувала Ейр. - Натрімося ягодами. Потрібно завішати гілками коней з усіх боків.

- Що будемо робити? - запитав чемпіон, спускаючись за рештою. - влаштуємо засідку?

- На сто воїнів? Ти з дуба звалився? - не обертаючись питала Ейр.

- Я і Химерниця – це сила. Ти можеш доглядати за цими двома, поки ми зробимо справу.

Ейр зупинилася, Жазель підхопила її за руку і потягла вниз за собою.

- Спочатку меч. - упевнено заявила клерк. - Ми прийшли за ним, а не за тим, щоб битися. Спробуємо втекти від погоні. Ейр, на скільки вони відстають?

- Амаліони витриваліші за людей. Вони можуть довго бігти. Але відпочивати їм все ж таки потрібно. Ми виграємо щонайменше півдня на цю мить. І рухаємося ми швидше. Поки що розклад непоганий. Ми ще маємо час все обміркувати.

- На зворотному шляху нам не уникнути зустрічі з ними. - сказав чемпіон.

- Якщо ми підемо тим самим маршрутом. - поправила Ейр. - У нас їх три. Можемо вибрати будь-який інший.

- І напоротися на інші небезпеки.

- Ти скиглити сюди прийшов? - грубим тоном запитала Жазель.

Ейр підняла брови і з повагою кивнула у бік клерка.

- Якщо ми вирішимо піти іншим маршрутом, то так і зробимо. - поставила крапку клерк.

Румадеу насупився. Коли це він скиглив? Чемпіон вважав, що потрібно розглянути всі можливі варіанти. Він зітхнув. Хоча худа дівка в чомусь має рацію. Головна їхня мета – меч. Побитися він завжди встигне. Хіба чемпіон не знайде момент для слави у фортеці, обложеній ворогом? Румадеу насупився. Тепер уже не чемпіон. Переможець. Десять відзнак до чемпіона. Він потер лоба.

- Ну що там? - спитала знизу Естель, до якої ще треба було спускатися.

Жазель трохи посміхнулася. Химерниці виявляли нетерпіння?

- Погоня. Близько ста ворогів. - повідомила клерк.

- З чорними мечами та щитами? - задала питання Естель, що найбільше її цікавило.

Жазель знизала плечима і похитала головою. З такої відстані неможливо було розглянути якісь деталі. Химерниця кивнула.

- Вони далеко. - пояснила Жазель. - Ейр каже, що відстають на півдня.

- Влаштуємо засідку? - бадьоро запитала Химерниця.

- Я так і запропонував. - подав голос чемпіон.

- А я відповіла, що наше першочергове завдання – меч. Саме за ним ми й прийшли. - сердито підвищила голос Жазель.

- Значить, зустрінемося з ними трохи згодом. - знизала плечима Естель і почала співати собі пісеньку під ніс.

Жазель спостерігала за нею, доки відв'язувала свого коня. Безтурботна. Впевнена в собі. Або хоче такою здаватися. З цими Химерницями ніколи не розбереш, що вони насправді відчувають. Вони можуть говорити одне, робити інше, а вигляд при цьому мати взагалі такий, що не можна порівняти з тим, про що говорять і що роблять.

- Усім намаститися. Обвішати коней. Зараз поскачемо швидше. Спробуємо зробити так, щоб запаху залишилося ще менше. - вводила в курс справи Ейр.

- Коні втомляться. - похитав головою Оррмарин, підводячи свого скакуна до чемпіона.

- Через кілометрів сорок перетинатимемо струмок. Там і відпочинуть. - сабазадонка залишалася непохитною.

Жазель застрибнула на свого коня. За допомогою Оррмарину. Сама вона поки що й не пробувала. І високо, і ногу треба сильно задирати. Важко. Дівчина прибрала руку молодого воїна, яку той, ніби ненароком, залишив на її нозі. Воїн зітхнув і попрямував до свого коня. Група опинилася у сідлах. Ейр поїхала попереду.

Дві години вони скакали трохи швидше, ніж звичайно. Жазель глянула на небо. Далеко опівдні. Сабазадонка попереду зупинилася біля гаю. Вона вийняла карту і звірялася з нею. Інші підійшли ближче.

- Що там? - запитав чемпіон.

- Поселення. У нас є кілька можливостей. - казала Ейр, все ще дивлячись на карту. - Зробити гак і обійти його. Або спробувати пройти поблизу його непомітно.

- А чому б не зробити маленький гачок? - запитала Естель. - Навіщо великий?

Ейр зітхнула.

- Судячи з карти, поселення перебуватиме між рваних пагорбів. Або наполовину скель. Тому їхати потрібно або близько до нього, або робити великий гачок.