Читати книгу - "Джозеф Антон"

до Америки постановку за «Опівнічними дітьми» для показу в Анн-Арборі, штат Мічиган, і в театрі «Аполло», що у нью-йоркському Гарлемі; одного вечора у нього брали інтерв’ю просто-таки на сцені після вистави, тому його найбожевільніша мрія зіграти в «Аполло» здійснилася. В той час він працював над романом «Блазень Шалімар». Адже він також, зрештою, був казкарем, творцем форм і речей, яких насправді не існує. Настав час відійти від світу коментарів і полеміки й знову присвятити себе тому, що він любив найбільше — мистецтву, яке заволоділо його серцем, розумом і духом ще замолоду, і знову жити у всесвіті «колись давним-давно», у світі «кан-ма-кан» — «гейби було, гейби ні» і подорожувати до правди бурхливими водами вигадки.

Зі свого місця в майбутньому, звідки, за висловом Діккенса, можна вже підбивати деякі підсумки, йому стало видно, як розквітнув талант його племінниці Мишки; з яким захопленням навчає малюків племінниця Майя; побачив одруження племінниці Міни, доньки його відчуженої сестри Банно. Також побачив, що Зафар знайшов себе у житті й був щасливий, а Мілан виростає у чудового юнака. З Елізабет вони знову ладнали. Білл Бюфорд розлучився й одружився значно вдаліше, став успішним автором книжок з кулінарії. Найджела Лосон укладала надзвичайно популярні книжки про кулінарію й одружилася з колекціонером творів мистецтва Чарльзом Саатчі. Френсіс Д’Суса отримала титул баронеси й 2011 року стала першим спікером-жінкою в палаті лордів. Вільям Нюґор відійшов від справ, а управління видавництвом «Аске-гауґ» перебрав на себе його син Мадс. Маріан Віґґінс викладала літературу в Університеті Південної Кароліни. Джеймс Фентон і Дарріл Пінкін покинули ферму Лонґ-Ліз і переїхали до Нью-Йорка. Полін Мелвілл зазнала нападу грабіжника у своєму ж домі у Гайбері-Гіллі, проте зуміла втекти через вікно. Злочинця спіймали й посадили до в’язниці. Життя тривало. І час ішов, і дні минали; все склалося навіть значно ліпше, ніж він міг сподіватися того похмурого дня святого Валентина 1989 року.

Проте не все скінчилося добре. У серпні 2005 року з Робіном Куком стався серцевий напад на горі в Шотландії, і він помер.

А що ж з його Ілюзією, що з його привидом Свободи? 24 березня 2002 року він узяв Падму до Голлівуда на влаштоване журналом «Веніті феар» святкування з нагоди вру-чення «Оскарів». Вони прибули до ресторану «Мортон»; тож він, споглядаючи, як вона позувала й вигиналася всім своїм тілом перед стіною підбадьорливих фотографів, як вона палала яскравим полум’ям своєї молодости й вроди, раптом звернув увагу на вираз її обличчя й подумав: Та вона зараз займається сексом із сотнями чоловіків водночас, і вони навіть не торкаються її, тому жоден чоловік не зможе з цим позмагатися. Зрештою, він утратив її, авжеж утратив, однак ліпше втратити свою ілюзію і жити, знаючи, що світ усе ж таки реальний і жодна жінка не може зробити його таким, яким він хоче його побачити. Це може зробити хіба що він сам.

Через два дні після «Оскарів» він полетів до Лондона, і на летовищі його зустрів Нік Коттедж, добродушний офіцер Спеціальної служби зі старомодними вусами. Він повідомив йому, що один із вищих офіцерів поліції Боб Сейт, також власник густої зарости на верхній губі в стилі лорда Кітченера, хоче побачитися з ним наступного ранку.

— Одразу раджу вам, — додав Нік загадково, — відкласти решту своїх справ на пізніше.

Він відмовився пояснити, що має на увазі, лиш усміхнувся тією загадково-таємничою усмішкою поліцейського.

Його відвезли до готелю «Гальсіон», що в Голланд-парку, — до елеґантної рожевої будівлі, де він зарезервував собі двокімнатний номер. Під кінець року Джейсон Донован уже забрав свій будинок на Пембридж-М’юз. Перед відльотом до Лос-Анджелеса на вручення «Оскарів» він найняв інший будинок в Ноттинґ-Гіллі, на Колвілл-М’юз, через дорогу від молодого дизайнера Еліс Темерлі, чий будинок моди ставав дедалі популярнішим. Однак помешкання звільнялося тільки через два тижні, тож йому довелося здати свої речі у сховище й зарезервувати на дві доби номер у «Гальсіоні». В Мілана наступного тижня починалися великодні канікули, і він планував провести тиждень у Франції з обома хлопцями. Поїдуть до його друзів у Куртуен, що в Бурґундії, потім відвідають Париж, а дорогою додому завітають ще й до Євродіснейленду.

Рівно о десятій ранку в середу 27 березня 2002 року Боб Сейт і Нік Коттедж під’їхали до готелю «Гасльсіон».

— Ну що ж, Джо, — почав було Сейт, але виправився: -Вибачте, Салмане. Як ви знаєте, ми надаємо вам охорону відповідно до рекомендацій розвідувальних служб, аж поки вони не ухвалять рішення про зниження рівня загрози вашому життю.

— Трохи дивно, Бобе, — сказав він, — бо в Америці я вже роками живу як звичайний громадянин, але щоразу як повертаюся, ви наполягаєте.

— Тоді ви тільки радітимете, — сказав Боб Сейт, — що рівень загрози знижено і то суттєво, фактично, ми не надаємо охорони за такого рівня.

Загупало серце, проте він намагався не показувати свого хвилювання.

— Зрозуміло, — сказав він. — Отже, ви знімаєте охорону.

— Я тільки хотів надати вам можливість, — сказав Боб Сейт, — висловитися щодо нашого рішення і сказати, чи воно прийнятне для вас. Думаю, ви цього давно вже хотіли. Еге ж?

— Так, — сказав він, — цілковита правда, і ваше рішення навіть дуже прийнятне для мне.

— Ми також хотіли б запросити вас на вечірку до Скотленд-Ярду, — сказав Нік Коттедж. — Там зберуться чи не всі хлопці, що працювали з вами впродовж багатьох років. Це була одна з найдовших охоронних операцій, і ми дуже пишаємося виконаною нами роботою. Також високо цінуємо ваше терпіння; багато хто з наших хлопців казав, що вони б стільки не витримали, тому матимемо чудову нагоду трохи посвяткувати, якщо ви не заперечуєте.

— Ніскільки не заперечую. Навіть дуже доречно, — сказав він, паленіючи.

— Хочемо також запросити ваших найближчих друзів, — сказав Нік. — Тих, що допомагали.

Більше й не було про що говорити.

— Ну, і що далі? — запитав він. — Що робимо?

Боб з Ніком підвелися.

— Вважаємо за честь, Джо. вибачте, Салмане, — сказав Боб Сейт і подав руку.

— Щасти вам, друже, — сказав Нік.

Вони потиснули руки, повернулися й пішли. І на тому сталося. Понад тринадцять років минуло, відколи поліція ввійшла у його життя, і тепер вони круто повернулися і вийшли. Від несподіванки він аж розреготався.

Невдовзі відбулася вечірка Спеціальної служби. На вечір прийшов