Читати книгу - "Вітіко"

дорікнув скрипаль Том Йоганнес. — Вітіко вищий від Ровна, Озела і Діта, і твій замок пишатиметься в лісі, і треба розмовляти з багатьма людьми, перше ніж його збудують.

— Ми прийдемо на входини і кричатимемо «Слава!», — сказав тесля Давид.

— Ви будете коло мене, як були поряд зі мною в битві, — запевнив Вітіко, — і не погребуєте гостинністю мого нового дому.

— А якщо хто-небудь хотів піти в битву, але вже не міг, бо йому в інший битві скалічили руку? — запитав скрипаль Том Йоганнес.

— То він буде в мене бажаним гостем і зі скаліченою рукою! — відповів Вітіко.

— Оце гарно і справедливо, — схвалив Том Йоганнес.

— Дуже гарно і справедливо! — підтвердив стельмах Стефан.

— Отож діймо, як вирішили, — мовив коваль, — і розкажімо решті, про що тут ішлося.

— Бувай здоровий, високий пане, — мовив священик, — тепер ми йдемо і знаємо, що ти допоможеш нам.

— Авжеж, — запевнив Вітіко, — я допомагав усім у Лісовому краї й шанував лісових воїнів.

— Так, шанував, — підтвердив коваль, — а тепер бувай здоровий!

— Бувайте здорові! — попрощався Вітіко.

Чоловіки підвелися й вийшли зі світлиці.

Вітіко того дня заходив у деякі хати Плани й куштував там хліба та солі. А ввечері в нього знову зібралися люди й сідали з ним на розмову перед домом. Так було і в усі наступні дні.

У ті дні Вітіко сформував собі невеличкий почет із чоловіків, які попросилися до нього. Серед них були Авґустин, Урбан, Матіас, які на війні передавали його накази. Вітіко, крім того, готувався до подячних урочистостей у Лісовому краї.

Потім Вітіко зі своїм почтом їздив в усі частини Лісового краю, звідки до його загону під час війни приходили окремі ватаги, дякував людям і запрошував їх на свято у Горній Плані. Кілька людей із тих лісових сіл приєднались до його почту. Серед них був і Зіфрід із Мілнета. В Плані для того почту напнули намети.

Місце для свята опорядили на широкій зеленій луці на березі Влтави. Поставили бар'єри, з дощок і планок збили столи і лави, збудували вівтар, поставили намети, лишили місце для нових наметів, підготували місця для готування страв.

У день свята до Горньої Плани прийшло дуже багато людей. Усі гурти воїнів прийшли зі своїми корогвами, як і тоді, коли вирушали в похід проти Моравії. Вони розташувалися табором під соснами, що росли на схід від Плани. З усіх лісових сіл, із яких вони прийшли, до Плани прибули ще й інші люди: старі діди, жінки, дівчата, діти, щоб побачити, що відбувається. Прийшли люди і з Горні Вітавіце, а також із Баварії. Прийшло й чимало людей, які жили в глибокому лісі й збирали живицю, ставили пастки, ловили хутряного звіра, варили смолу, шукали мед, збирали коріння й трави, щоб купувати собі в’ючних коней; вони прийшли подивитись, який той пан Лісового краю. Ці люди стали табором на відкритих луках і розпалили вогонь, готуючи собі страву.

Рано-вранці святкового дня Вітіко закликав людей із Плани, які були з ним на війні, а також решту лісових загонів зібратися перед церквою, як і тоді, коли вони вирушали в Моравію. Коли всі зібралися, Вітіко виїхав до них у шкіряному обладунку. Зупинившись попереду, заговорив:

— Люди, я звернувся до вас із проханням, щоб ви сьогодні прийшли до мене. Йдеться про те, щоб ми і в нашому рідному краї подякували Богові за сприяння на війні і, як я казав на бойовищі перед Зноймо, помолилися на батьківщині за наших полеглих. Ідіть за мною на зелену галявину, де відправимо службу Божу.

Вітіко став на чолі, і воїни з Плани та з інших лісових сіл зі своїми корогвами та під звуки дудок пішли за ним на зелену луку на березі Влтави. Людей ішло дуже багато. Воїни вийшли на простір, відгороджений бар’єрами. Там їх чекав старий священик із церковним старостою і головою церковної громади. Коли воїни вишикувались, священик благословив їх. Потім підійшов до вівтаря і його вдягнули в ризи. Воїни вперли держаки своїх корогв у землю і стали навколішки на зелену луку. Чимало людей, які перебували за бар’єрами, теж стали навколішки. Старий священик відправив перед вівтарем просто неба врочисту Божу службу. Після відправи священик перед церковною громадою звернувся до всемогутнього Бога зі словами подяки за порятунок від небезпек і відвернення лиха, а воїни повторювали за ним кожне слово. Всі люди, які стояли за бар’єрами, теж вимовляли ті слова. Потім священик проказав слова молитви за полеглих, воїни повторювали, люди за бар’єрами теж повторювали. Згодом священик знову благословив воїнів і поблагословив усіх присутніх на зеленій луці. На цьому священні обряди скінчилися. Де-не-де воїни ще стояли навколішки, багато людей теж ще не підводились і молилися за себе. Інші підвелися, й Вітіко звелів воїнам вишикуватись. Коли вони стали в один ряд, він поїхав уздовж усього ряду, а потім назад уздовж усього ряду і шанобливо вітав мечем кожного воїна, стаючи навпроти нього. Вони у відповідь вітали його корогвами, мечами, списами і луками. Потім Вітіко став перед усіма й вигукнув:

— Люди і воїни, ми знову стоїмо на землі нашого рідного краю! Ми рушили в