Читати книгу - "Сповідь"

мав, я чимдалі гостріше відчував потребу вивчити ближче і народ, який потребував нового устрою так, щоб він відповідав його потребам, і землю, населену цим народом, і те, в який спосіб до нього належало застосувати нові політичні установлення. А тим часом від дня до дня мені ставало дедалі ясніше одне: я не можу зібрати на відстані ті необхідні відомості, якими я мусив керуватися в своїй роботі. Я cповістив листом про це Буттафоко: той і сам погоджувався з цим, і хоча я ще остаточно не вирішив їхати на Корсику, однак багато думав про те, як краще здійснити цю подорож. Я розповів про це Дастьє – він колись служив на цьому острові при панові де Майбуа і тому мусив його знати. Він будь-що заповзявся відраяти мене від цього наміру і, правду кажучи, змалював корсиканців та їхню країну такими жахливими, що я майже зовсім був охолов до цієї поїздки.

Та коли переслідування в Мотьє змусили мене розмірковувати про переселення зі Швейцарії, думка про це знову розжеврілася в мені – тепер я сподівався знайти нарешті у цих острів’ян той спокій, якого мене скрізь позбавляли. Одне тільки відлякувало мене від цієї подорожі – ота моя нездатність і одвічна нехіть до діяльного життя, на яке я тепер міг себе там приректи. Створений для того, щоб розмірковувати на дозвіллі, в самотині, я не здатний був говорити, діяти, займатися справами серед людей. Природа, що дарувала мені талант до першого, геть чисто відмовила в таланті до другого. А тим часом я відчував, що, не беручи безпосередньої участі в справах громадських, я буду змушений, щойно потраплю на Корсику, спілкуватися з її народом і дуже часто радитися з вождями. Адже сама мета моєї подорожі вимагала, щоб замість шукати притулку я збирав необхідні мені відомості серед народу. Поза всяким сумнівом, я не зможу там цілком належати собі і, проти волі потрапивши у самий вир подій, для яких я не був народжений, я житиму там життям, яке зовсім не відповідає моїм схильностям, тож справлю зовсім небажане, найгірше враження про себе. Я знав наперед, що не зможу потвердити своєю присутністю ту думку про мої здібності, яка склалася в них на підставі моїх книг, що я дискредитую себе в очах корсиканців і остаточно втрачу, на шкоду їм і самому собі, їхню довіру, без якої мені не вдасться успішно виконати ту справу, якої вони від мене сподіваються. Я був певен, що, покинувши таким чином звичну свою царину, я стану мало корисним для них, а самого себе зроблю нещасним.

Знівечений, змучений різними життєвими бурями, стомлений багаторічними переїздами та переслідуваннями, я гостро відчував потребу у спокої, а мої безсердечні вороги, здається, мали з того втіху, що повсякчас позбавляли мене його. Більш ніж будь-коли я шкодував за тим милим неробством, за тим солодким спокоєм душі і тіла, яких так прагнув, і в чому моє серце, позбувшись нарешті химер любові й дружби, вбачало відтепер свою найбільшу розкіш. З жахом думав я про ті майбутні зусилля, яких конче мусив докласти, про те бурхливе життя, що чекало на мене, і якщо велич, краса, корисність предмета будили в мені громадянську відвагу, то від самої думки, що я мушу даремно пожертвувати своєю особистістю, вся та мужність зникала, мов лизень її злизав. Двадцять років глибоких роздумів наодинці з самим собою коштували б мені менше, ніж шість місяців діяльного життя серед людей і справ, до того ж я був певен: у мене нічого не вийде.

Я знайшов один вихід, який, як мені здавалося, здатний був усунути всі суперечності. Оскільки мене постійно переслідували мої таємні вороги, наздоганяючи мене у всіх притулках, де я спинявся, я не бачив тепер, крім Корсики, іншого місця, де б міг сподіватися на старість мати той спокій, якого мене всюди позбавляли. Тому вирішив, як тільки матиму таку можливість, вирушити до цієї країни, дотримуючись вказівок Буттафоко, але жити там спокійно, відмовившись, принаймні поверхово, від праці у царині законодавства, а віддячити моїм господарям за гостинність, склавши на місці історію їхнього краю, не припиняючи тим часом збирати потроху відомості, які б пізніше стали їм у пригоді, якщо тільки я доживу до того дня, коли мені це вдасться. Я сподівався, не беручи на себе спочатку ніяких зобов’язань, дістати можливість таємно, на дозвіллі, обдумати план, який би влаштував їх, притому не надто порушуючи заради цієї роботи милу моєму серцю самоту і не підкоряючись нестерпному для мене способу життя, який ніколи не був моїм покликанням.

Але в моєму становищі здійснити таку подорож було доволі важко. З того, що Дастьє розповів мені про Корсику, я дізнався, що найпростіші життєві зручності на цьому острові мушу забезпечувати собі сам, тобто всю білизну, одяг, посуд, кухонне начиння, папери, книги треба було везти з собою. Щоб переселитися туди з моєю доморядницею, належало перебратися через Альпи і проїхати двісті льє, тягнучи за собою весь цей вантаж. Довелося б перетнути володіння кількох правителів, а після того, як уся Європа виявила своє ставлення до мене, зрозуміло, що на додачу до всіх моїх нещасть сюди на своєму шляху я натраплятиму на різноманітні перешкоди, і мало знайдеться таких, хто не скористається нагодою завдати мені якоїсь нової образи, порушуючи супроти мене усяке міжнародне і людське право.

Величезні витрати, утома, ризикованість такої подорожі змушували мене наперед передбачити і добре зважити всі пов’язані з нею труднощі. Думка про те, що я в моєму віці врешті-решт залишуся сам, не маючи на що жити, і далеко від знайомих, у цілковитій залежності від цього дикого і жорстокого народу, яким мені описував його Дастьє, спонукала мене ретельно обдумати цей крок, перш ніж наважитися на нього. Я гаряче бажав зустрічі з Буттафоко, на яку він давав мені підстави сподіватися, і чекав її результату, перш ніж дійти остаточного рішення.

Поки я вагався, почалися переслідування в Мотьє, що змусили мене виїхати звідти. Я не був підготовлений до тривалої подорожі, особливо до подорожі на Корсику. Чекаючи на лист від Буттафоко, я влаштувався на острові Сен-П’єр, звідки мене було вигнано з настанням зими, як я вже розповідав. Укриті снігом Альпи робили тоді для мене це переселення нездійсненним, особливо за тієї поспішності, як мені наказували. Правда й те, що безглуздість подібного розпорядження робила його нездійсненним: у цій оточеній водами самоті, маючи в своєму розпорядженні одну тільки добу від часу оголошення наказу, щоб зібратися