Читати книгу - "Фройд би плакав"

-через усю контроверсійність ситуації (національність, соціальний, фінансовий і сімейний статус ЯВНО не Марлиної референції)

5 вона навіть не могла її жодним чином охарактеризувати, ч

Тому воно й на краще, що все залишилося в зародку. і не вмерло воно, а тільки заморозилося для подальших досліджень. Коли сама наука підросте і просунеться… – Марла згадувала, як насилу їй вдалося поцілувати Іллю в праве око, коли вони вже прощалися біля під'їзду. Зрештою, вони обоє нагадували великих і незграбних ганчір'яних ляльок, поролонових ведмедів. Обіймалися, як діти, цілували один одного в кутики ротів і міцно притискалися головами.

– Марло, ти найкраща… Я кохаю тебе.

Марла мовчала. А відтак прошепотіла:

– Я теж. Тебе люблю, Ілля. – (І як все-таки добре, що нічого між нами не було…)

– Так можна зберегти мрію… – він сумно посміхнувся, прочитавши її думки. Марла розвернулася і стрімко пішла до під'їзду. Двері таксі гучно гримнули, і машина рвонула геть.

Як добре, – думала Марла, чекаючи на ліфт, – що я таки не нагадала йому за ті гроші мені за квиток. Бо зовсім все було би зле. А ще в нього мій ключ… Ну, то таке, залишить хлопцям.

На вулиці верескнули гальма.

– Зачекай! – крикнув, забігаючи, Ілля. Він дістав із кишені Марлину зв'язку ключів і пачку банкнот. Марла тупо дивилася у стіну, поки він їх відраховував.

– Ну от, як усе жорстоко закінчується, – криво посміхнулася вона.

– А так завжди. – і вони ще раз кумедно обійнялися, як плющові іграшки, і відвернулися один від одного, як було сподівано, назавжди. «Ніколи не кажи «назавжди», – промайнуло в голові у Марли, коли вона натискала кнопку сьомого поверху.

Ану подивись, як народжується буря!

Марла загасила цигарку і скривилася – дим таки потрапив в очі.

– І як то люди можуть курити таку гидоту9 – спитала вона у віджилої сигаретки зі спеціями. – А, в кожному разі ліпше, ніж безкінечне всмоктування віскі. Чи ж не здуріла я, в конце концов? Сиджу на протязі з мокрою головою, курю і… слухаю Земфіру. Стидуха. Або ностальгія за незрілими часами юнацького блядування… Фіг із ним. От візьму іще «Ласковий Май» послухаю. і поцілую гробову дошку.

Марла, як завжди, відтягувала момент написання статті. Цього разу треба було писати про оргазми (не нове) і точку G (нове).

– Слухайте, чуваки, – питала кілька днів тому Марла у своїх колег із музичної активності, – а ви знаєте, де у бабів та точка «Же» знаходиться?

– Ой, – відказав Артур, – та в більшості жінок не те що точки «Джі» нема, у них і вагіни відсутні!

– Н-да, це точно… – і Марла відіслала розпачливе «НЕLР!» усім своїм секс-просунутим знайомим дівкам, навіть не пробуючи спитати поради у себе самої. – Ва-а-аd frends аnd сhе-е-еар sех… [7] – мугикала тоді вона собі під ніс. Отримавши у відповідь щедру купу лінків на просвітницькі сайти для стурбованих, Марла навіть з'ясувала, що й у неї та дурнувата точка є (бо куди б вона поділася?).

Ось чому середні чи маленькі члени кращі за великі. Навряд чи у гландах є хоч якісь ерогенні точки. Хіба що лиш зони, відповідальні за блювотний рефлекс…

Тепер Марла вже нюхала свої долоні, пропахлі незвичним тютюном.

– Сама собі ковбой Мальборо… Кльовий таки сон у мене був, нє?

Марлі снилося, як вона кохається із дівчиною-високою-білявкою. З невеликими грудьми і пружним животом. Уві сні, поклавши її на спину, Марла вже була налаштувалася розсунути їй ноги і надати своїй лінгвістичній освіті практичного застосування, як раптом у білявки з причинного місця вишпортався здоровецький член.

– Ну от, – засмутилася Марла, – і що тепер? і де у тебе клітор? Невже все скінчиться банальним міньєтом?

Марла прокинулася і збагнула, що це вже, певно, сама совість закликає її до писання тієї секс-статті.

– Холера! Ще би хоч витрахати когось хотілося – запалу б вистачило не на одну оргазмову статтю, а так… Мені навіть Х'ялмара тільки за волосся покусати хочеться! Може, просто холодно мені тут – сибірські якісь рефлекси спрацьовують?

Карпати, куди Марла заїхала на кілька днів, то порскали в неї туманами, то змочували дощами, то раптом, ні з того ні з сього, підсвічували якимось надміру інтенсивним лабораторним сонцем.

– Бачиш, – тицяла вона пальцем у замурзане вікно маршрутки, показуючи другові (власне, тому самому колишньому коханому, котрому їй не ставало духу сповістити, що він колишній) на гору, залиту по вінця густим жовтим соком пристаркуватого сонця, – бачиш, якою астмою на нього дихає синюшне небо? Отак, хлопчику мій, у муках і хворобі народжується буря…

Власне, Марлина буря, як правило, народжувалася зі спокою й добробуту. Народжувалася, коли Марлі було надто комфортно і, зрештою, просто нудно. Буря народжувалася сама по собі, не прикликаючи жодних бабок-повитух чи священиків для хрещення. Буря вже за визначенням була поганською, в неї вже наперед були атрофовані будь-які моральні якості, а тому й моральних оцінок бурі ставити ніхто не мав права.

– You make me sick because S adore you so… – часто любила наспівувати Марла. Часто вона адресувала ці слова Х'ялмарові. Але ще частіше – самій собі. Тобто, їй би мали адресуватися ті слова, якби мимовільні актанти Марлиних ігор були в курсі лірики MUSE.

– Тільки ж не про «М'юз» іде мова… і не про м'ясо і не про м'якоть, і не про м'яту, чорт забирай! А про живих людей – добровільних перевертнів на ляльок із яванського театру тіней… принца Арджуну так легко можна смикати за ниточки, якщо маєш до того хист. Навіть якщо й не маєш бажання, а просто маєш хист. Природний, чи що. Робишся тоді стихійним лялькарем. Лялькаркою, тобто. Стара ідейка, хто вже тільки її не смоктав і кому тільки в рота вона не кінчала, але іншої висмоктувати якось немає часу. Цікаво, як довго шарлатани дістають кайф від скубання отих ляльок. Здається мені, вони втомлюються і зношуються куди швидше за тих, ким маніпулюють. Просто одного Дня шарлатанові стає нудно, він пише комусь якогось листа, збирає всіх ляльок докупи, обливає їх бензином і влаштовує шаманські танці. Чи шарлатанські танці? Бігає, коротше, лишень за годинниковою стрілкою довкола свого багаття і голосить, відганяючи нудьгу. А, врешті-решт, що він робить? Думали – кидається в багаття сам? Аніскільки не вгадали. Лялькар-шарлатан, натанцювавшись над своїми мучениками, втомлено засинає на попелищі. А на ранок посипає собі тим попелом голову, для пристойності скорботно мовчить і