Читати книгу - "Чому дзвенять цикади"

Тут тобі: забрали всі реліквії, притискають віруючих. І поряд: все для людей. Вміють же Совєти мозки людям виполіскувати!». 3

Друга світова війна до Степового підкралася здалеку. Підкралася повільно, але невідворотно.

Спочатку була Іспанія. Незрозумілі слова: в Іспанії націоналісти вчинили заколот проти республіканців[22]. І ще: диктатор, генерал Франко, інтербригада. Хто там перед ким був винний, на чиєму боці правда? На тому мало хто знався.

Потім були Хасан[23] і Халхін-Гол[24]. То занадто далеко. А от Бессарабія[25] була майже поруч — всього сто сорок кілометрів від Миколаєва.

Потім почали чим швидше вивозити німецьке населення вглиб країни. Але нацистські війська просувалися так швидко, що всіх українських німців вивезти не встигли.

І зрештою війна прийшла просто на поріг.

В серпні 1941-го повз Степове йшли змарнілі червоноармійці. Похмурий вигляд промовляв сам за себе, але місцеві мешканці однаково питали, чи не здадуть солдати село?

Ульмани теж вибігли з хати і вишикувалися понад парканом, спостерігаючи цю сумну ходу.

Вольдемар звернувся до Фріди:

— Що ж воно буде? Що ж буде?! Раненько ми тішились, що нас не встигли до Казахстану відправити, як інших німців. А тепер хто ми? І чужим не свої, і своїм чужі. Софійка он, молодша, й мови нашої як слід не знає.

Фріда сумно відповіла:

— Вже і не знаю, де гірше. Не вірю я, що там, на чужині медом намащено. З корінням же з рідної землі виривали, дозволяли взяти лише п’ятдесят кілограмів на родину. А решта ж кому дісталася?

В цей час Франц непомітно кивнув Еммі, і вони відійшли вбік. Франц нахилився Еммі аж до вуха. Сказав пошепки:

— Емма, скажу тільки тобі. Я піду з валкою червоноармійців.

— Це ще для чого?

Франц рішуче відповів:

— Аби отримати зброю!

Емма перелякано замахала на нього рукою:

— Побійся Бога! Ти розіб’єш серце мамі! Ми ж не повинні воювати!

— Я і не збираюся воювати! Я захищатиму рідну землю! — Порився в кишені, дістав бурштин з цикадою. — Ось, тримай. Тобі вона радше згодиться. Прощавай! Я побіг доганяти останню підводу військових. І бережи Софійку!

Коли почалася Перша світова війна, російські німці думали, що вони опинилися між молотом та ковадлом. Але що воно дійсно означає, вони зрозуміли тільки з початком Другої світової. Знову всі німці стали шпигунами, зрадниками, ворогами народу. Причому ворогами ставали не окремі особистості, а народи цілком — від ще не народжених немовлят до столітніх старих.

Машина НКВС[26] працювала цілодобово, не втомлюючись. Один по одному зникали всі, хто мав бодай домішок німецької крові. Зникали кудись, в невідомість, без права листування. А згодом з’ясовувалося, без права на саме життя. Бо трупи «ворогів» згодом познаходили або в підвалах НКВС, або в каналізаційних трубах. Або не знаходили ніде. Ані мертвими, ані живими.

Німці, які прийшли слідом за червоноармійцями, що відступали, дуже охоче демонстрували трупи замордованих. А натомість, як велику ласку, пропонували їхати працювати в Німеччину.

В хату Ульманів прийшли два німецьких офіцери і поліцай. Він же перекладач. Всі були вдома, окрім Франца. Той так і не повернувся.

Офіцер пафосно повів німецькою:

— Юнаки і дівчата мають щасливу можливість працювати на користь великої Німеччини! На вас чекають гарна праця і добра зарплатня!

Як поліцай переклав промову офіцера, Фріда несміливо відповіла німецькою:

— Та вони ще ж зовсім молоденькі. Старшій ледь виповнилось шістнадцять, а менша взагалі ще дитина!

Офіцер, зачувши свою мову, пожвавився:

— То хто говорить про малих дітей? Вам, фрау, скільки років?

Фріда пополотніла. Відповіла ледь чутно:

— За місяць виповниться тридцять шість.

Офіцер просяяв:

— То велика Німеччина приймає жінок до тридцяти шести років! А чоловіків — аж до сорока п’яти! Тож збирайтеся обидва.

Фріда з відчаєм запитала:

— А як ми відмовимось? У нас же діти!

Усмішка на обличчі німця миттєво зів’яла. Відповів різко:

— Тюремне замкнення дітям, а вам розстріл! І не надумайте тікати і ховатися в степу! Все одно знайдемо і тоді розстріляємо усіх!

Опиратися було марно.

Тож трохи згодом в хаті залишилася Емма за старшу та Софійка.

4

Емма поралася біля груби, а Софійка розставляла посуд. Ладналися вечеряти.

Раптом з двору почулося ревіння мотоциклу. Емма обернулася до дверей… І заклякла від подиву. В дверях стояв Федір у формі румунського офіцера.

Федір, задоволений зробленим ефектом,