Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Коли повертається веселка

Читати книгу - "Коли повертається веселка"

218
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 87
Перейти на сторінку:

У Тані аж мороз пішов по шкірі. О Боже, як вона могла забути зайняти мамі місце! Вона інстинктивно втягнула голову в плечі, аж раптом підійшла директорка.

– О, шановна Олено Сергіївно, я так рада вас бачити! Ви сама? – Вона вдала, що розчарована.

– Так, Володимир Павлович на роботі, ви ж знаєте його.

– О, звичайно! – Директорка склала долоні, як до молитви. – Він лікар від Бога! Ідемо, ваше місце в першому ряду.

Таня не могла відвести погляд від високої маминої зачіски, яка хиталась і завмирала, і нахилялась до гладенько зачесаної голови директорки.

На середині одного із виступів мама вийшла із залу. Час став в’язким. Таня дивилась то на сцену, то на двері. Під серцем занудило, коли в зал зайшла збентежена прибиральниця і, пройшовши по рядах поглядом, помахала шкільній медсестрі. З залу вони вибігли разом. Таня вийшла за ними.

Те, що вона побачила, перетворило її на камінь. Її мама лежала в коридорі на спині у власному блювотинні, гикала і бурмотіла щось незрозуміле. Золоті смужки ходили ходором на животі, і він стирчав як гора.

Чиясь насмішка за спиною назавжди відрізала Таню від тих, хто вийшов із залу після неї. Вона з жахом дивилася, як під мамою розходиться мокра пляма. Зашуміло у вухах і від потилиці вниз по спині пробіг холод.

Навіть багато років по тому Таня не змогла забути цей стан на межі з божевіллям – хотілось плакати, кричати і одночасно реготати. А ще хотілось зникнути, розчинитись у повітрі, стати невидимою, вмерти, тільки б не бачити ці незліченні очі, що дивились на неї, як дула пістолетів. Вона невпевнено ступила вперед. Натовп немов ножем розрізало, і він розділився на дві рухливі багатоголові частини. Обережно ступаючи, немов на мінному полі, Таня пішла між тими частинами, спустилася сходами на перший поверх, і спазматично хапаючи повітря ротом, вибралася на вулицю. Раптом небо закружляло, асфальт підскочив, і ось вона вже сидить, а обидва коліна здерті до крові.

Після того випадку хтось бритвою порізав її пальто, яке висіло в роздягальні, а на її кріслі намалював вульгарний малюнок. Коли вона була на уроці фізкультури, з її шкільної форми позрізали всі ґудзики. На перерві її не пустили в туалет. Одні дівчата стояли перед дверима, інші тримали двері зсередини і пропускали тільки «своїх». «Йди туди, де твоя мати обісцялась, там і сци!» – сказали їй. Довелось шукати куточок поза школою – і Таня спізнилась на урок.

Вона часто згадувала один випадок: зграя голубів клює і виганяє голуба з кривою ніжкою. На землі хоч і повно крихт від хліба, але кульгавого ніхто до них не підпускає. Зрештою, він полетів геть. Таня дивувалась зграї голубів і намагалась зрозуміти, чому його вигнали. Він же також птах, у нього є крила, і не так важливо, які в нього лапки, бо він усе ж літає.

Тоді вона ще не знала, що означає бути не такою, як усі.

* * *

Двері камери відчинились – і зайшов друг вітчима, голова районного відділення міліції. У руках він тримав пакет.

– Ну, привіт…

– Доброго дня, – відповіла Таня, червоніючи по самі вуха.

– Отже, правди не хочеш сказати? – запитав він, похитуючись на підборах.

Таня різко поглянула на нього:

– Я вже все розповіла!

– А потерпіла написала на тебе заяву. Ти її сильно подряпала. Ну, покажи вухо.

Притримуючи великий сірий халат, який дали замість міліцейського піджака, Таня дивилася вперед.

– У тебе все вухо в пухирях, ти бачила?

– Мені байдуже.

Насправді їй не було байдуже: щока, вухо і все тіло так пекли, що хотілось плакати.

– Довго ще я тут буду? Дядько Семене, у вас що інших справ нема?

Міліціонер зітхнув, і на його обличчі намалювалось невдоволення:

– Тетянко, я не знаю, які таргани живуть у твоїй голові, але не можна ось так починати життя.

– Я і не починаю.

– А це як назвати? – Він тицьнув пальцем у халат. – Ти неповнолітня, розумієш? Ти в камері попереднього ув’язнення, і я маю щось із цим робити.

– Робіть, що хочете, але відпустіть мене, будь ласка. Дядьку Семене, мені в Київ треба, у мене екзамени.

Він зітхнув і подивився на стелю:

– Знаєш, років тридцять тому була така організація молодих стиляг у Харкові – «Блакитна кобила». Члени тої організації закладались на гроші, хто зможе голяка пройтись по вулиці.

– Я ні з ким не закладалась.

– Тоді чому гола в парк прийшла? Ми все обшукали, але так і не знайшли твій одяг.

– Я не пам’ятаю. – Таня схилила голову.

– Дивно, що не пам’ятаєш. – Міліціонер втупився в неї. – А з ким пила, пам’ятаєш?

Вона схилила голову ще нижче.

– Твій аналіз крові показав, що ти випила надто багато. Ти пила не в парку, пляшок ми теж не знайшли, отже, хтось тебе приніс або привів. Згадуй! – Це звучало по-дружньому.

Таня спідлоба поглянула на нього і знову нахнюпилася.

– Будемо бавитись у мовчанку? А я гадав, що з

1 ... 21 22 23 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли повертається веселка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли повертається веселка"