Читати книгу - "Коли повертається веселка"

тебе люди будуть. – Міліціонер невдоволено махнув головою. – Знаєш, це може погано закінчитися.

– Я вже це чула.

– Ой, відлупив би я тебе зараз, так, по-сусідськи. Ось, тримай. – Він простягнув Тані пакет. – Вдягни це; не супермодні шмотки, але тобі ж треба в чомусь іти. Вдягайся, я зараз повернусь.

Він зупинився біля дверей і, не обертаючись, мовив металевим голосом:

– Ось що я тобі скажу: якщо не хочеш зіпсувати мені статистику, то тікай із Жовтоводська і не повертайся. А якщо повернешся, то я сам спіймаю тебе і відішлю кудись на задвірки.

Таня розкрила пакет, коли двері камери гучно зачинились. Там був спортивний костюм і домашні капці. Виявилось, що костюм досить таки завеликий, а правий капець спереду мав величезну дірку. Таку дірку можна було протерти хіба дуже великим нігтем.

Дядько Семен повернувся швидко, як і обіцяв. Прямуючи за ним коридором, стіни якого були помальовані в сірий колір, Таня спіймала себе на думці, що їй абсолютно байдуже, як на неї дивитимуться на вулиці.

Вийшовши з райвідділка, вона пішла до Галі. Галя її в дім не пустила. Гримнула дверима перед носом, потім знову відчинила двері й віддала сумки.

– Ну і мармиза в тебе! – насмішкувато мовила вона.

– Можна мені в душ?

– Мама заборонила тебе в хату пускати. Вона вже все знає.

– Нічого вона не знає! – спересердя крикнула Таня. – Будь ласка, Галю, мені треба помитись.

Галя мовчки зачинила двері. Таня пішла на горище і переодягнулась.

На зустріч Рома не прийшов…

До під’їзду, де він мешкав, вона прибігла на одному диханні. Подзвонила у двері його квартири, але ніхто не відчинив.

Цілий день вона просиділа на лавці біля дитячого майданчика, але Романа так і не побачила. І за весь час до неї не підійшов ніхто з дорослих, лише малі діти підбігали і дивились із цікавістю. Бабки біля під’їзду час від часу кидали на неї зверхні погляди, а Таня у відповідь показувала язик. У животі бурчало від голоду. Не було сил поворухнутись, і тяжко було думати.

Таня витягнула з сумки годинник, який подарувала бабуся. «Коли я помру, він буде твій», – якось сказала вона. «Та він і копійки не вартий, – зауважила мама, – його носити соромно».

Одягнувши годинник, Таня озирнулася довкола і побачила машину Романового батька. Вона підбігла до неї:

– Андрію Петровичу, доброго дня, ви не знаєте, де Роман?

– Тримайся подалі від мого сина! – прошипів він, прямуючи до під’їзду.

– Благаю вас…

– Щоб я тебе більше не бачив!

Кілька хвилин дівчина незворушно дивилась на двері під’їзду. Потім пішла до лавки, забрала сумки і рушила на вокзал. Біля каси вона побачила, що в її гаманці немає грошей. Вона перетрусила всі свої речі: конспекти, книжки, одяг, але грошей не було.

Стрімголов полетіла до Галі. Двері відчинила її мама.

– Що хочеш? – злісно запитала вона.

– Мої гроші… – Таня тримала гаманець у тремтячих руках. – У мене були гроші…

– І що?

– Вони зникли.

– А чому ти сюди прийшла?

– Вони були в гаманці, а гаманець у сумці… – безпорадно шепотіла Таня.

Жінка вийшла на сходову клітку, вперши руки в боки:

– Хочеш сказати, що я їх вкрала?

– Я… Я не можу купити білет… Будь ласка…

– Ану вали звідси, шльондро!

Навпроти відчинились двері.

– Чого так кричите? – запитав чоловік у майці.

– Ні, ну послухай! – закричала мама Галі. – Ця шльондра каже, що я вкрала її гроші! Та я ні копійки ні в кого не брала, все своїм горбом заробила!

Хотілось плакати. Думки заплутались, і тільки одне вона розуміла: гроші, які вона збирала кілька років, зникли, і їх потрібно повернути за будь-яку ціну.

– Будь ласка, запитайте в Галі, у мене більше нічого немає… мені треба їхати… у мене екзамени…

Таня ще щось бурмотіла, але з кожним словом вона дедалі більше розуміла, що гроші їй не повернуть. Без сумніву, гроші взяла Галя, це не вперше…

Одного разу Таня прийшла додому з Галею і побачила на столі записку і дрібні гроші – мама просила купити чотири кіло цукру, молоко і сметану. Таня швидко переодягнулась, схопила гроші й разом із Галею побігла в магазин. Як вона здивувалась, коли побачила, що грошей вистачило тільки на два кілограми цукру! Вона ж бачила – там було більше грошей, хоч і дрібними купюрами! Галя сказала, що, можливо, гроші випали з кишені. Вони пішли назад тією ж дорогою, дивлячись під ноги, а Галя все теревенила, що навіть коли б гроші випали, їх уже хтось собі забрав. Розуміючи, що поводиться по-дурному, Таня обдивилась кожен куточок у хаті, навіть у духовку заглядала. І весь цей час почувалася незручно, дивне недобре передчуття змушувало її раз у раз поглядати на подругу. Вона жахалась, помічаючи на Галиному обличчі щось чуже і неприємне. Щойно їхні погляди зустрічались, Галя супилась і всоте заглядала під ліжко та переставляла на підвіконні горщики з квітами.

Увечері Таня