Читати книгу - "Чари країни Оз"

знайдімо спокійне місце, де можна поговорити так, що звірі не підслухають.

Вони подались на пошуки й ходили по лісу туди й сюди, поки знайшли місцину, де дерева були не такі високі й росли не так густо, а серед цих рідко розкиданих дерев була ще одна галявина, менша за ту, на якій збиралися звірі.

Стоячи на краю цієї галявини й дивлячись на другий край, вони помітили, що там на деревах повно мавп, які джерготіли без упину про те, що побачили на зборах.

Старий Ном шепнув Кікі, що не треба виходити на галявину, хай мавпи не бачать їх.

— А чому? — спитав юнак, відступивши назад.

— Бо ці мавпи мають стати нашим військом — тим військом, що підкорить Оз, — пояснив Ном. — Сядь біля мене, Кікі, й сиди спокійно. Я розповім тобі про мій задум.

Але ні Кікі Ару, ні Коструббо не помітили, що всю дорогу від того дерева, де Гуска обернулась на JIe-Мав-Ора, за ними скрадається хитрий Лис. Бо той Лис, що насправді був Чарівником з Озу, підгледів, як обернулась Гуска, і тепер вирішив стежити за змовниками й з’ясувати, що вони робитимуть далі.

Лис може рухатись по лісі дуже тихо, навіть не шелеснувши, тому Чарівникові всі вороги й не підозрювали, що він тут. Та коли вони сіли біля галявини поговорити, Чарівник у них за спинами не міг вирішити, що краще: підкрастися ближче й підслуховувати, що вони казатимуть, ризикуючи, що його помітять, чи сховатись і чекати, коли вони рушать далі.

Поки він зважував, як бути, йому впало в око одне велике дерево поблизу, що мало велике дупло, до якого вела кругла дірка стіп на три від землі. Чарівник-Лис вирішив, що безпечніше буде сховатись у дуплі, й заліз туди так, що очі його визирали над нижнім краєм дірки і він міг бачити обох Ле-Мав-Орів.

— Ось що я надумав, — говорив Ном до Кікі так тихо, що Чарівник чув тільки звук його голосу, а слів не розрізняв. — Коли вже ти можеш обертати що завгодно на що завгодно, ми обернемо цих мавп на військо і цим військом підкоримо людей країни Оз.

— Яке там військо з мавп! — заперечив Кікі.

— Нам потрібне військо велике, але не численне, — відказав Ном. — Ти обернеш кожну мавпу на Людину-Велетня, вдягнену в гарний мундир і озброєну гострим мечем.

Он там є п’ятдесят мавп, а п’ятдесят Велетнів — саме таке військо, як нам треба.

— А що вони робитимуть мечами? — спитав Кікі. — Адже людей ніщо не вб’є.

— Правда, — сказав Коструббо. — Озминських людей неможливо вбити, але їх можна порубати на маленькі шматочки, і хоч кожен шматочок буде живий, та ми можемо так їх порозкидати, що вони будуть безсилі. Тому люди боятимуться наших мечів, і ми легко підкоримо їх.

— Здається, думка непогана, — схвально зауважив хлопець. — Тоді нам нічого й морочитися з іншими звірами.

— Атож. Ти перелякав звірів, і вони тепер не погодяться допомагати нам у підкоренні Озу. Але оті мавпи дурні, і коли вже їх обернемо на Велетнів, вони робитимуть те, що ми звелимо, й слухатимуться наших наказів. Ти можеш обернути їх усіх зразу?

— Ні, тільки по одному, — відповів Кікі. —Але п’ятдесят мавп я можу обернути приблизно за годину. Лишайтеся тут, Коструббо, а я оберну на Велетня з мечем першу мавпу — оту, що ліворуч, на кінці гілляки.

— Куди ти йдеш? — спитав Ном.

— Я не можу вимовляти чарівне слово при іншій людині, — пояснив Кікі, що твердо вирішив не допустити, щоб його зрадливий спільник заволодів його таємницею, — і тому я піду туди, звідки ви не зможете мене чути.

Коструббо-Ном відчув розчарування, але ще надіявся заскочити хлопця непомітно й підслухати чарівне слово.

Тому він лише кивнув своєю лев’ячою головою, а Кікі підвівся й відійшов недалечко в ліс. Там він побачив дуплаве дерево, і волею випадку то було саме те дерево, в якому сховався Чарівник з Озу, що був тепер у подобі Лиса.

Коли Кікі підбіг до дерева, Лис пригнув голову й сховався весь у темному дуплі, а потім Кікі уткнув туди обличчя й зашепотів:

— Я хочу, щоб ота Мавпа на гілляці ліворуч обернулась на Людину-Велетня п’ятдесят стіп заввишки, вбрану в мундир і з гострим мечем — пірзкщгл.

Мавпа зразу обернулась на Велетня, і той Велетень був такий здоровезний, що, стоячи на землі, сягав головою вище за вершечки дерев. Інші мавпи голосно заджерготіли, але, видно, не зрозуміли, що цей Велетень — то одна з них.

— Добре! — вигукнув Ном. — Поквапся, Кікі, оберни й решту!

Кікі знов кинувся до дерева, вткнув обличчя в дупло й прошепотів:

— Я хочу, щоб дальша мавпа зробилась такою, як і перша — пірзкщгл!

І знову Чарівник-Лис почув чарівне слово, ще й уловив достеменно, як його треба вимовляти. Але він і далі сидів у дуплі й чекав, щоб почути слово ще раз — тоді воно закарбується в пам’яті й не забудеться.

Кікі все бігав на узлісся та назад до дупла, аж поки вимовив чарівне слово шість разів і обернув шість Мавп на шістьох Велетнів. Тоді Чарівник вирішив спробувати й самому скористатися з того слова. І коли Кікі біг назад до Нома, Лис вистромив голову з дупла й тихо промовив:

— Я хочу, щоб отой, хто біжить, став ліщиновим горіхом — пірзкщгл!

І зразу Кікі-Верхотур у подобі Ле-Мав-Ора щез, а по землі покотився невеличкий ліщиновий горішок. Покотився та й спинивсь.

Чарівник так зрадів, що вискочив із дупла, а Коструббо саме в ту мить озирнувся поглянути, що там сталося з Кікі.

Ном побачив замість Кікі Лиса й схопився на ноги.

Чарівник не знав, яку силу має цей чудний звір, тому вирішив не ризикувати.

— Я