Читати книгу - "Пацики, Анатолій Дністровий"

бухати прийшли, а то наклюкаємося, як свині, і все почнеться знову, обструганий під'їзд, побиті мордяки випадкових чортів, дикі співи до ночі… «Ти повинен сьогодні взяти її на абордаж, вона готова» — згадую слова Рині, які він говорив на балконі. Сидимо, як на похороні, усміхається Няня, зараз поставлю музику. Тільки не «Modern Talking», каже Риня, мене від цього харить. Я таке не слухаю, з нотками зневаги в голосі каже Ляня, підводиться, підходить до невеликої тумбочки, на якій стоїть магнітофон, ставить касету. З перших же звуків ми з Ринею переглядаємося, бо те, що ми чуємо, далеке від тієї лажі, яку полюбляють дівчатка. Це ж «Clash»! Правда? — здивовано каже Риня. Да, підтверджую його слова, а потім звертаюся до Ляні: це тебе мама з татом навчили таке слухати? А це має значення? — чи то іронічно, чи то агресивно запитує вона й чекає на мою реакцію; пауза; мовчки дивиться, наче прагне збагнути мій погляд, я густо червонію. Риня й Капуста замовкають, спостерігають за нами, як ми не зводимо одне з одного очей. Поставте щось спокійніше, просить Капуста. Ляня шукає касету, ставить Патрицію Каас. Стає трохи нудно й незручно, а Риня з Капустою, як на зло, мовчать і обіймаються. Невдовзі Ляна встає, бере порожні тарілки й несе їх на кухню. Виходжу за нею. «Ляня», тихо кажу й ледь торкаюся її рівної спини. Вона різко обертається й кидається в обійми. «Ляня», знову шепочу, але вона затуляє пальчиком губи: мовчи. Ми цілуємося, Ляня тримає мене за голову, наче дитину, і це мене ще більше збуджує. Я занурююся губами в її долоні, обсмоктую пальчики й шепочу всілякі ніжності. Потім ми довго дивимося одне на одного, й Ляня каже: у тебе дуже гарні, глибокі очі, в них можна втонути. Я тримаю її за стан і відчуваю, як у мені гуде кров.

— Толян, ви шо там, позасинали? Давай бахнем!

— Вже йдемо! — відповідаю Рині. Заходимо до кімнати, грає спокійна музика, Риня лежить на дивані, поклавши голову на коліна Капусти. Падаю на м'яке крісло, Ляня сідає мені на коліна. Капуста усміхається, а Риня шепоче їй (я це чую!) хлопчик роздуплився. Лосяра! Я настільки злий на Риню, бо він полюбляє — де треба і де не треба — вставляти свої коментарі, що хочу його роздерти. Піт на яйцях бабуїна! Лайно зіпсутого носорога! Капуста дивиться на свої котли й каже: пора. Риня кривиться, він, мабуть, і далі хоче бухати, але ліниво підводиться. Вони дякують за вечерю й звалюють. Ляня зачиняє за ними двері, а потім, зіпершись на одвірок дверей до вітальні й склавши на грудях руки, мовчки дивиться. Пауза. Відчуваю, як у мені наростає напруження. Як останній дурбелик, як останній кретин, як повний лох, порпаюся в магнітофонних касетах, роблячи вигляд, наче це мене зараз дуже цікавить. Ляня прибирає зі столика, відносить брудний посуд на кухню. Не знаю, як правильно повестися, може, вона скаже, щоб ішов? Ляня повертається. Як вони тобі? — запитую в неї про Іру й Риню. Вони? — ніби спантеличено перепитує, нічого, трохи смішні, одне одному підходять, Риня, правда, неспокійний, його деколи, як розповідала Капуста, заносить, але вона його заспокоює, знаєш, вона така спокійна, як вода, не дає Рині спалахнути, поступово його гасить. Да, зітхаю я, Капуста класна; пауза; а шо ти думаєш про нас? Бляха, здається, в мене тремтів голос! Ляня злегка червоніє, на губах зароджується сором'язлива усмішка, навіть не знаю, відповідає стурбовано, ну, думаю, ти такий спокійний, а я, ха! я — вогонь! — з цими словами вона підходить до мене й ми знову цілуємося, як на кухні. Боже, яка вона класна! а який непосидючий язичок… справжній диявол! Заходимо в її кімнату, я намацую вмикач, але Ляня каже, не треба світла, світло — обманює. Хм? Я довго вовтужусь із її одягом, який мене дістає; дурачок, не поспішай, шепоче вона, гаряче дихання обпалює мені обличчя. Ляню звільняю від одягу до пояса, в темряві обціловую білі руки, плечі, шию, опускаюся до грудей, нижче, але, бляха, кляті колготки, я не наважуюся попросити їх зняти. Раптом Ляня злегка підіймає таз і я, о Боже, скидаю колготки, а за ними трусики. Я роблю це вперше — мною аж калатає, паморочиться голова, а від доторків наших тіл кидає в жар. Волосся на її лобку ніжно поколює мій живіт. Я — наче в лихоманці. Ну, ну, легше, шепоче вона з напівзаплющеними очима, коли входжу. Ляня осипає моє обличчя поцілунками, вологі, напіврозтулені губи блукають по моїй шиї, підборіддю, щоках. Потім запускає свого язичка мені до рота. Боже, я здригаюся, на лобі виступає піт, Ляня злизує його й шепоче: дурачок, не поспішай. Вона гладить мені сідниці, її пальці впинаються в них, наче у пругке тісто. Ляня, хочу сказати їй найважливіші слова; ну, ну, маленький, спокійніше, все буде добре. Да, відразу вірю їй і підкоряюся, вона на мене так ніжно дивиться, що я починаю гаряче цілувати її в очі. Боже, я, мабуть, був схожим на кролика — думаю про себе через кілька хвилин. Ляня лежить на спині із заплющеними очима, по її обличчю блукає легка усмішка, дурачок, мій маленький хороший дурачок, шепоче вона. Почуваюся гівняно, бо надто швидко все скінчилося. Фу — який я поц! Старші пацани про таке говорять зневажливо, тьолку нада розігріти і серйозно продраїти її футляр. Ніяк не можу згадати того дурбелика, який це говорив. Через кілька хвилин Ляня змінюється, відвертається від мене, стає мовчазна. Спершу мені здається, що вона спить, але, дивлячись на її спинку, помічаю, що вона здригається. Плаче.

— Ляня…

— Облиш мене.

— Ляня! Що сталося? Я був грубим? Ляня, — торкаюся до неї, і вона ще більше починає ридати. Розвертається до мене, навіть у темряві помічаю, що її обличчя залите сльозами.

— Толя, я тебе люблю. Ти це розумієш?

— Ляня, і я тебе люблю, — бурмочу їй на вушко, але це виходить трохи хрипло і, мабуть, непереконливо.

14

«Де ти цілу ніч був?» — запитує