Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

Глава 20. Знайомство з чоловіком, або сімейні розбірки (том перший)

Вірніше, спробувала, але у мене це не вийшло. Так, актриса в мені померла, так і не встигнувши народитися, не бути мені тендітною панночкою. Ті вміли в потрібний момент хлоп так і лежать, а проблема за цей час вирішується сама собою. Ось тільки моя проблема сама випаровуватися не планувала, більш того, вона тягнула з мене мою ж ковдру, намагаючись нею прикритися. Коротше потрапила я по саме не балуйся, ще й тату ці дивні. Ми в салоні вчора побували чи що? Нічого не пам'ятаю, хоч убийте. 
 
Очі я все ж-таки відкрила, а то якось безглуздо виглядаю: начебто знепритомніла, а дихаю наче розсерджений їжачок. Хлопець на мій жаль нікуди не зникав, і це трохи засмучувало. 
 
 - Може поговоримо? - прекрасна ідея, просто чудова! Я нервово знизала плечима і кивнула йому, погоджуючись, - Мене звуть Кіларіан ... 
 
 - Я рада, а далі що? Тобі не здається, що вже якось занадто пізно для імен? - ні, я намагалася бути розсудливою і холоднокровною, але як? Як мені прийняти те, що я прокинулася з хлопцем в одному ліжку, і до того ж ще нічого й не пам'ятаю. 
 
 - Ну представитися не завадило б, якщо вже ми ніби-то одружені. - він винувато знизав плечима, а у мене хіба що дим з вух не пішов. І чого питається він такий задоволений? 
 
 - Я Амелія. Амелія Стайлінг, - чортова звичка представлятися повним ім'ям. 
 
 - Тепер здається Амелія Вінгед. 
 
 - Ні-ні-ні, ти це кинь! Я в академію втекла, щоб мене заміж не видали, а тут такі новини! - я ледь не розплакалася, адже все так добре починалося. Родичі поки від мене відчепилися, та й навчання мені подобається. 
 
 - Амелія, тількт це вже відбулося. Пізно пити «борлетті», коли нирки відвалилися.
 
 - Теж мені жартівник знайшовся! Петроліан доморощений! - я згадала найвідомішого коміка в нашому королівстві і сумно опустила плечі. От би все це виявилося дурним жартом. 
 
 - Я хоча б не ховаюся в раковину і не намагаюся зробити вигляд, що нічого не сталося! - а ось тепер і хлопець розлютився. 
 
 - Так, я боягузка! Проте не кожен же день мого життя перевертається догори ногами! Мене ж ніхто і не спитав чи хочу я заміж! 
 
 - Ах, заміж вона не хоче! Наречений їй бачте не догодив! Так я і сам не збирався одружуватися! Тим більше на такій навіженій дівчині! 
 
 - Це я навіжена!? Та ти! Та ти! - закінчити я не встигла, від моїх рук на всі боки пішли хвилі магії. Причому цього разу це була не одна неспокійна стихія, їх було багато, здуже багато для мене однією. 
 
Дракон одразу ж приблизився до мене і міцно обійняв: 
- Тихіше, дівчинко моя. Заспокойся, ми обов'язково знайдемо вихід, - він гладив мене по спині, а моя магія яскравими іскрами спадала на підлогу. 
 
 - Я просто не хочу заміж... - я не витримала і розревілася. 
 
 - Я настільки тобі огидний? - з гіркотою в голосі промовив мій новоспечений чоловік. 
 
 - Ні, зовсім ні. Просто саме заміжжя мене лякає. Адже це назавжди, - вперше я була відверта з кимось, крім себе. І я впевнена, що він мене зрозуміє. 
 
 - Амі ... можна я буду тебе так називати? - я кивнула, мені подобається, - Я знайду рішення, повір мені, добре? - я знову кивнула, міцніше притискаючись до дракона, а він посилив обійми і акуратно поцілував мою маківку. І так тепло мені було поруч з ним, немов я опинилася вдома в обіймах мами. До речі про неї... 
 
 - Ми можемо якось це приховати? - я вказала на тату, а дракон похитав головою, - І що тепер робити? Мені додому скоро їхати. - я вже не влаштовувала істерик, а мовчки висловлювала свої проблеми хлопцеві навпроти. 
 
 - Носити речі з довгим рукавом? - як варіант, все одно іншого виходу немає. 
 
Договорити нам так і не дали, в двері роздав стукіт. Та йoшки-матрьошки! Мало мені проблем! 
 
 - Чорт би їх побрав в таку рань. Може зробити вигляд, що мене немає? - я міркувала вголос, рухаючись по кімнаті. Ховати дракона мені було ніде. 
 
 - Амелія, ти тут? - почули ми стривожені голоси моїх подруг. Ага, вчасно кинулися, вчора їм мабуть було не до мене. 
 
 - Може збігати до мене за ключем? Раптом їй погано... - ой-йо-йо-й, погані наші з Кіларіаном справи. 
 
 - Ти біжи, а я спробую достукатися, - Селена нервово застукотіла у двері. 
 
Що робити? Що робити? Що робити? 
 
 - Так, лізь під ліжко! - я знайшла вихід і жах як зраділа. 
 
 - Це ще навіщо? - чоловіки завжди так туплять або мені «пощастило» з конкретним екземпляром? 
 
 - Потім. Ти готовий пояснювати їм як опинився в моїй кімнаті? Я особисто - ні. 
 
 - Але... 
 
 - Ніяких «але», лізь кажу! - я підштовхнула хлопця до предмету меблів і швидко впала зверху, нижче опускаючи ковдру. І якраз вчасно, в кімнату вдерлися мої подруги. 

- Амелія! Подруга! - я скорчила втомлену пику і подруги заговорили тихіше, - Зовсім все погано? 
 
 - Ну не те щоб... - хрипко простягнула я. Прямо прима Великого театру, що найменше, - Ви щось хотіли, дівчата? - і погляд жалібний такий. 
 
 - Ти вчора пропала, а ми турбувалися. 
 
 - Я, здається, перебрала і мене проводили до кімнати, - хто і як я уточнювати не стала. А Селена якось дивно стала штовхати Оллі в бік і на щось тикати. Я ще більше приспустили ковдру, приховуючи свого «чоловіка». 
 
 - Ну... Ми це... підемо, - дивно вони якось себе ведуть, - Ти тут одужуй, пізніше відвідаємо, - і шустренько так стрибнули за двері. Не те щоб я не була рада, але якось дивно. 
 
А варто дверям зачинитися з тієї сторони, як дракон одразу ж вискочив з-під ліжка: 
- Дитячий садок, Амі! - я гірко стиснула губи, а він зібрав свої речі і поспішив на вихід, не сказавши мені ні слова. Образився чи що?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍