Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

Глава 21. Додому

Решта днів, що залишились до канікул, пролетіли майже тихо і непомітно. Подруги не підіймали тему вечірки, немов її і не було, а дракон так взагалі не відсвічував, уникав мене чи що? Хоча я і не засмутилася, навіть якось змирилася і практично забула про своє «заміжжя». Єдиним яскравим нагадуванням було тату. Але я вже звиклася з довгими рукавами одягу та не сильно переживала з цього приводу. 
 
Додому я вирушила на день раніше, все одно на лекції не ходжу, так що не бачу сенсу висиджувати ще один день на самоті. Батьки дуже були раді моєму приїзду, особливо мама з сестрами. Вони весь день безперервно торохтіли про майбутній Різдвяний бал і навперебій показували мені свої наряди. 
 
Мама навіть для мене дещо підібрала. Ось тільки всі сукні були з відкритою спиною і руками. 
 
 - Ні! - відмовилася я вже дуже категорично, а мама навіть образилася, - Матуся... Ну не по мені всі ці химерні вбрання. Можна я виберу щось скромніше? - я зробила миле личко і начебто спрацювало, у всякому разі мама посміхнулася і запропонувала пройтися по магазинах. Чим ми і зайнялися у другій половині дня. 
 
Ходили ми довго, але поки безуспішно, як раптом я побачила ЙОГО. Ні, це не був Мален Мелон, хоча я б не відмовилася зараз побачити красеня (і зовсім мені не згадався мій синьоокий чоловік). Цей манекен, а саме сукня на ньому була моєю мрією. Смарагдова пишність з повністю відкритою спиною, довгими рукавами і закритим передом. По обидва боки до середини стегна було видно розрізи. Я так і застигла навпроти цієї краси, а мама схвально кивнула, і я відразу ж побігла його міряти.
 
А щойно я вийшла з примірочної, навіть в дзеркало подивитися не встигла, як мама жваво видала: 
 
 - Беремо! - і тут я побачила своє відображення. 
 
 - Мам... 
 
 - Я знаю, малятко. Ти затьмариш всіх на балу, хай вибачать мене наші дівчатка. 
 
Моторні продавщиці швидко спакували нашу покупку, і ми поспішили додому. Я навіть і не сподівалася відшукати таке чудо, більше думала про практичну сторону вбрання. А тепер мені не терпілося потрапити на головну подію року до палацу. 
 
Два дня, залишилося всього два дні. 
 
Кіларіан 
Я ледь дочекався закінчення навчального тижня і відразу ж відправився додому. Спокуса забрати Амі з собою все зростала, і я боявся, що з нею не впораюся. А варто було мені з'явитися в холі рідного дому, як на мене налетів ураган з моїх старших братів: 
 
 - Де вона? Нумо, де? 
 
 - Хто вона? - «моя хата з краю, нічого не знаю». 
 
 - Як хто? Дружина твоя! Це ж треба нас так здивувати! «Я не буду одружуватися!», «Ви мене не змусите», а сам... - що за нафіг? Звідки вони дізналися? 
 
 - Нема її. Але звідки ви дізналися? - на майбутнє краще бути в курсі. 
 
 - Як немає? Куди ти її сховав, дурнику? - здивувалися обидва брата, а я опустив очі. 
 
 - Вона поїхала до рідних. Так звідки вам відомо? 
 
 - Ще б пак нам не знати! Ми всю ніч слухали, як родинне дерево «вписує» її в наш рід, - зареготав Ліраліан, а Сімаріан його підтримав, - Але чому вона не з тобою? І взагалі, як можна ось так відпустити дружину? Ти нормальний? 
 
Мені й так було паршиво в останні дні, а тут ще вони зі своїми жартами. Все, немає моїх сил! 
 
 - Та не потрібен я їй! Втекла, сказавши, що заміж взагалі не збиралася, і щоб я придумав як позбутися від шлюбних тату! - регіт одразу ж затих, і брати в шоці подивилися на мене. 
 
 - Брат... Ну, брат... Ми не хотіли, вибач... - я навіть здивувався зміні їх поведінки. Невже здогадуються наскільки мені паршиво? - хочеш ми повернемо її? 
 
 - Не лізьте, можете зробити тільки гірше, - в будинок увійшли мати з батьком і Мелліана. Сестра відразу ж побігла мене обіймати, а за нею підійшла і мама, - Ми знайдемо спосіб її повернути. До якого роду належить дівчина? 
 
 - Вона людина, - ошелешив я всю свою рідню, вони навіть щелепи упустили. 
 
 - Милий, ти говорив нам прийшли запрошення на Різдвяний бал? - батько кивнув своїй дружині, вона завжди вміла швидко оцінити ситуацію, - Ми їдемо. Вона ж буде там? - це питання адресувався мені. 
 
 - Повинна, - я сподівався, що так. 
 
 - От і добре. Збираємося. 
 
 - Ура! Ми їдемо на бал! - А Мелліана знаходила плюси у всьому. 
 
 - Потрібно встигнути все підготувати, - шепотіла мама, прямуючи до свого кабінету. А я видихнув, заспокоюючись. Вона завжди справлялася з будь-яким завданням, впевнений, що наша матуся і тут знайде вихід.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍