Читати книжки он-лайн » Жіночий роман 👩💕📚 » Завоюй мене, Стефанія Лін

Читати книгу - "Завоюй мене, Стефанія Лін"

133
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 64
Перейти на сторінку:

На ранок Маріан везе додому, щоб переодягнулася. Очікує під будинком, поки швидко приводжу себе у нормальний вигляд, готую дідусеві сніданок, перевіряю його тиск й прошу відпочивати. З-під будинку вибігаю прикриваючись руками. Осінь нагадує про себе холодом, мрякою, сірим небом. Вітер рве листя з дерев, залишаючи гілки голими. На цьому контрасті удвічі приємніше сісти в салон машини Маріана, відчути тепло й аромат пахучки. 

— Вангую, що на вихідних підемо кататися на квадроциклах. — лунає несподівано.

Дивлюся на хлопця. Вії довгі розглядаю, риси обличчя, в яких вгадується воля, сила, гумор, тепло. 

— Вангуєш? 

Маріан усміхається, поки кермує. 

— Я сказав, рятівником буду. Уяви, що ти принцеса, а я твій лицар.

Сміюся. Легко уявити Маріана лицарем, бо він вже не раз допоміг. Виручив тоді, коли міг. Попри те, що ми чужі й лише познайомилися. Але все так швидко закручується, не встигаю. Та приймаю. Приймаю, тому що душа голодна на тепло. 

— Дякую, — тихо промовляю. 

Дивиться на мене. Карі очі чогось всередині торкаються. Буквально у грудній клітці тепло стає. 

— Ти подобаєшся мені, — серйозно каже. — Я не візьму, а потім поїду. А якщо поїду, то ти зі мною. 

— Добре, — прикушую губи. Не знаю як правильно реагувати на ці слова. Життя покаже, дідусь завжди так каже. Мабуть, цього разу і я скористаюся висловом. 

Діставшись крамниці помічаю поліцію, Марка та Марину. Поруч з ними Яна, помічниця Данте. Маріан паркується. Ніхто не удає, що їм байдуже, на машину дивляться усі. Очі Яни та Марини розширюються від подиву, коли я виходжу з авто. Лише Марк удає сліпого.

— Щось сталося? — питає Маріан, поки йдемо до них. На губах посмішка, призначена лише брату, нікому іншому.

— Хіба Сабріна не в курсі? — Яна відповідає.

— А може то сплановано було? — втручається Марина.

Один погляд Марка, дівчина замовкає. Напарниця поліцейського, який розмовляє з Данте, йде до мене. Дівчина вітається, представляється й ставить питання стосовно вчорашнього.

— Чому одразу не звернулися у поліцію? 

Розгублююся. Все сталося швидко. Примчав Маріан, тож…Дивлюся на нього. Усміхається. Встає поруч, відповідає замість мене:

— Я забрав її. Сабріні погано стало.Настав ранок і ми тут.

Дівчина киває. 

— Ви знаєте, де може перебувати ваш батько? 

Неприємно чути ці слова. Поліцейська запитує спокійно, байдужим тоном, проте я знаю, що вона думає, бачу жаль у її очах. Бідна дівчинка, котру осоромили на все місто. Ми не знайомі з нею особисто, але заочно я її знаю.

— Швидше за все у друзів. Напишу вам адресу. 

Марк в цей час закінчив з поліцейським. Марину відправляє в крамницю, Яна майорить за його спиною. Підходить до нас. 

— Все пояснив вашому колезі, — сухо лунає. На нас з братом не дивиться. — Ми можемо бути вільні? 

— Так, — дівчина розпливається в усмішці. Звісно ж, при погляді в його очі, танеш, бо чіпляють щось, про існування чого й не підозрювала. — Мені потрібно лише знати позицію Сабріни. Батько завдав фізичної шкоди не лише вашому майну.

— Її позицію я пояснив колезі, — твердо повторює.

От тут я від шоку дар мови втрачаю. Виручає Маріан. Всміхається поліцейській, йде на брата, й відводить від нас. Дівчина в цей час погляд ховає, прощається і йде в службове авто. Поліція зникає, ніби й не було. Спостерігаю за братами, розмова явно у таких же напружених тонах, як вночі. 

— Що у вас? — голос Яни змушує здригнутися. Я банально забула про неї.

Змушую себе відірвати погляд від Данте. Обох. До неї повертаюся. 

— З ким? — Яна усміхається, багатозначно на Маріана дивиться. Мовчазне питання висить у повітрі. — Нічого. — тихо відповідаю.

— Справді? А мені от здається, ваше нічого Марка злить. 

— Якщо він вбачає у мені ту, хто грошей шукає чи вигоди від його брата, то помиляється. — здаюся. — Маріан сам прийшов. Допоміг вже…

— Просто будь обережна. У них складні стосунки. Маріан давно пообіцяв Марку псувати його життя. Завжди.

— Чому? — на чоловіків знову дивлюся. Марку близько тридцяти, Маріану менше років на п'ять точно.

Яна стенає плечима.

— Я думаю про ревність. Маріан не приймав нових членів сім'ї, а як там насправді було, не знаю. Просто не хочу, щоб тебе знесло цунамі від них обох. Ти хороша дівчина, Сабріно. Повір, подібні чоловіки не для таких. Моя порада —  їдь звідси. Шукай іншого життя не тут.

1 ... 21 22 23 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Завоюй мене, Стефанія Лін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Завоюй мене, Стефанія Лін"