Читати книгу - "На волю!"

піти на користь, так я зможу зрозуміти, наскільки добре просувається лікування.

Вогнелап кивнув і схопив пакунок зубами.

— Дякую, Плямолистко! — нявкнув він крізь зуби, а тоді попрямував через тунель в ожинах назад на головну галявину.

Тигрокіготь сидів ззовні вояцького кубла, пильно за ним спостерігаючи. Несучи Жовтоіклій її трави, Вогнелап відчував, як погляд бурштинових очей пропалює хутро на його загривку. Він повернувся і з цікавістю глянув на Тигрокігтя. Вояк примружив очі й відвернувся.

Вогнелап кинув пакунок до лап Жовтоіклій.

— Добре, — нявкнула вона. — А зараз, перш ніж ти залишиш мене у спокої, знайди щось поїсти. Я вмираю з голоду!

***

Сонце вже тричі піднімалося на небосхилі, відколи Жовтоікла потрапила до табору. Раненько прокинувшись, Вогнелап поторсав Сіролапа, який усе ще спав поруч, прикривши носа своїм пухнастим хвостом.

— Прокидайся, — сказав Вогнелап, — бо спізнишся на тренування.

Сіролап підняв заспану голову і знехотя муркнув на знак згоди. Вогнелап штурхнув Круколапа. Чорний кіт негайно розплющив очі й рвучко схопився на рівні.

— Що таке? — нявкнув він, дико роззираючись.

— Заспокойся, Круколапе. Час збиратися на тренування, — заспокоїв його Вогнелап.

Порохолап і Пісколапка теж неспокійно засовалися у своїх вимощених мохом гніздечках у дальньому кінці кубла. Вогнелап підвівся і вийшов надвір.

Ранок був теплий. Вогнелап бачив глибоке блакитне небо крізь листя і гілля, що нависали над табором. Уночі випала рясна роса, яка переливалася на ожиновому галуззі й виблискувала на траві. Вогнелап втягнув повітря. Зеленлист ішов на спад, тож невдовзі мало похолоднішати.

Він ліг і почав вовтузитися на землі біля пенька, випроставши лапи і відкинувши голову назад, щоб тертися нею об холодну траву. Тоді бухнувся на бік і глянув на іншу сторону табору, чи не прокинулася Жовтоікла.

Її місце облаштували біля поваленого дерева, на протилежному кінці від того, де їли старійшини. Кубельце було зібгане під замшілим стовбуром, осторонь старійшин, але його було добре видно з вояцького кубла на галявині навпроти. Вогнелап бачив лише горбок блідо-сірого хутра, який здіймався й опадав м’якими подихами сну.

Сіролап вийшов із кубла слідом за ним у супроводі Порохолапа і Пісколапки. Круколап з’явився останнім, нервово оглянувшись, перш ніж цілком вилізти на відкрите місце.

— Ще один день доглядати ту стару буркітливу блохатку, ге ж, Вогнелапе? — нявкнув Порохолап. — Закладаюся, ти б радше хотів тренуватися з нами.

Вогнелап усівся та обтрусив пилюку зі свого хутра. Він не піддавався на Порохолапові шпильки.

— Не переймайся, Вогнелапе, — промуркотів Сіролап. — Невдовзі Синьозірка знову поверне тебе на тренування.

— Можливо, вона гадає, що кицюні краще залишатися в таборі, глядіти немічних… — грубо нявкнула Пісколапка, похитуючи лискучою рудою головою і кидаючи на нього скорботний погляд.

Вогнелап вирішив не зважати на ці ущипливі зауваження.

— Чого тебе сьогодні навчатиме Білошторм, Пісколапко? — нявкнув він.

— Сьогодні у нас бойове тренування. Він навчатиме мене, як б’ються справжні вояки! — гордо нявкнула Пісколапка.

— Левосерд веде мене до Великого Сикомора, — промуркотів Сіролап, — практикувати вміння лазити по деревах. Тож мені пора. Він чекатиме.

— Я піду з тобою на вершок байраку, — нявкнув Вогнелап. — Треба ж спіймати щось на сніданок для Жовтоіклої. Ходімо, Круколапе? Тигрокіготь, напевне, вигадав щось і для тебе.

Круколап зітхнув і кивнув, а тоді пішов услід за Вогнелапом і Сіролапом, які брели геть із табору. Хоч його рана уже цілковито загоїлася, він не виявляв багато ентузіазму до вояцьких тренувань.

***

— Ось, — нявкнув Вогнелап. Він кинув велику мишу і зяблика коло Жовтоіклої.

— Саме вчасно, — прогарчала вона.

Кицька ще спала, коли Вогнелап повернувся до табору зі своєї мисливської вилазки. Але аромат свіжини, мабуть, розбудив її, бо вона негайно ж сіла.

Жовтоікла схилила голову і пожадливо заковтнула те, що приніс Вогнелап. У Жовтоіклої з’явився вовчий апетит — до неї поверталися сили. Рана її гоїлася чудово, проте характер залишився таким самим несамовитим і непередбачуваним, як і раніше.

Вона закінчила трапезу і поскаржилася:

— Мені хвіст так свербить, що хоч плач. А я не можу дотягтися. Ти не міг би помити?

Здригнувшись, Вогнелап присів і взявся за роботу.

Розкусуючи жирних бліх, він помітив групу маленьких кошенят, які метушилися на запилюженій землі поблизу. Вони терзали одне одного, дехто бився жартома, а дехто доволі люто. Жовтоікла, яка заплющила очі, насолоджуючись тим, як Вогнелап її доглядає, зараз наполовину розплющила око. Вона глянула на кошенят, які бавилися поруч. На диво, Вогнелап відчув, як її спина напружилась під його зубами.

На мить він заслухався вересками і писками кошенят.

— Скуштуй моїх зубів, Зореломе! — нявкнув один невеличкий котик. Він наскочив на спину маленькому сіро-білому котикові, який вдавав, ніби він провідник Тіньового Клану. Обоє покотилися до Високого Каменя. Раптом сіро-білий кіт рвучко скинув іншого кота з себе. Зі здивованим вереском котик врізався прямо в Жовтоіклу.

Стара кішка враз скочила на лапи, настовбурчила хутро і злісно пирснула.

— Забирайся геть од мене, ти, клапоть шерсті! — шикнула вона.

Кошеня глянуло на розлючену кішку і миттю дало драла. Воно заховалося за королевою, яка люто дивилася на Жовтоіклу.

Сіро-білий котик завмер на місці. Тоді, лапа за лапою, він обережно позадкував до безпечних ясел.

Реакція Жовтоіклої шокувала Вогнелапа. Він гадав, що бачив її лють, коли вони билися під час їхньої першої зустрічі, але тепер її очі палали іншою злістю.

— Здається, кошенятам важко залишатися лише в межах табору, — насторожено нявкнув він. — Вони стають непосидючими.

— Мені байдуже, непосидючі вони чи які там, — гаркнула Жовтоікла. — Просто нехай тримаються подалі від мене!

— Тобі не подобаються кошенята? — запитав Вогнелап, коли цікавість взяла гору. — У тебе ніколи не було своїх?

— Ти хіба не знаєш, що медикицькам не можна мати дітей? — шикнула Жовтоікла.

— Але я чув, що раніше ти була вояком, — наважився відповісти Вогнелап.

— У мене немає кошенят! — відрубала Жовтоікла. Вона відсмикнула від нього свій хвіст і сіла. — У будь-якому разі, — вона раптово понизила голос, він звучав майже ностальгійно, — чомусь із ними постійно щось стається, коли я поруч.

Її помаранчеві очі затуманилися. Кішка схилила підборіддя на передні лапи і почала вдивлятися кудись вперед. Вогнелап побачив, як опустилися її плечі, коли вона тихо зітхнула.

Він зацікавлено її розглядав. Що вона мала на увазі? Чи серйозно вона говорила? Важко було зрозуміти. У Жовтоіклої надто часто мінявся настрій. Вогнелап знизав плечима і продовжив гігієнічні процедури.

— Там залишилося кілька кліщів, яких я не зміг витягнути, — сказав він, коли закінчив.

— Сподіваюся, що ти навіть не намагався, дурню! — відрізала Жовтоікла. — Мені не треба, щоб у мене в заду залишалися їхні голови, красно дякую. Попроси у Плямолистки трохи мишачої жовчі, щоб їх