Читати книгу - "Наречений для Саламандри, Анітка Санніфео"

Ми з Йоханною вийшли з залу останніми, не хотілося бути задавленими дівчатами, які помчали першими на цей загадковий іспит.

Я була максимально спокійна. Я знала, що не маю сили. Чи вона спить, адже мій кулон блокував її. Я торкнулася своєї срібної ящірки й відчула звичний теплий імпульс.

– «Все буде добре», – пролунав в моїй голові незнайомий голос. Я озирнулася та окрім Йоханни нікого не було.

– Щось сталося? – спитала подруга.

– Та ні, здалося, мабуть, не зважай, – махнула рукою. Казати про чужі голоси в голові поки не стала. Ще не вистачало потрапити у місцеву божевільню.

Полігон, що розташувався на задньому подвір ‘ї, нагадав мені тенісний корт. Звичайний закритий майданчик, сітка та стіни, а ще тут стояв постамент із кулею. Схожу кулю я побачила в будинку Єсенії, де вона сканувала мій квиток.

Саме до цієї кулі й рушила террі Люція. Там вже стояли Тайпан та професор Ітан, а також ще два чоловіки та жінка, з якими я ще не була знайома.

– Шановні дівчата, це наш артефакт. Вже незабаром ми дізнаємося вид магії та рівень сили, яким ви володієте. Хто бажає почати?

– Можна я? – виступала вперед Анаконда-Магда. Білява фіфа підскочила до артефакту та поклала на нього свої руки.

– Магія землі, середній рівень, – вигукнув професор Ітан, а чоловік, що стояв зліва від нього зробив позначку у блокноті.

Далі вийшла Віоліна, в неї також виявилася магія землі, але слабенька, а от у Флори куля показала високий рівень. Імена та сили інших дівчат я не запам’ятала.

Йоханна вийшла на середину майданчика передостання. В неї визначили магію води та схильність до створення артефактів.

– Саламандро, прошу, – посміхнулася мені Люція. – Як ви могли помітити в цій процедурі немає нічого страшного.

Я поклала руки на цю кляту кулю й миттю відчула як вона нагрівається під моїми долонями. Ящірка на груді теж стала гарячою.

– Вогонь! Артефакт горить! – почула я крики, але несила була відірвати руки. Я навіть болю не відчувала. Неначе я сама в ту мить стала частиною вогню. І головне – мені подобалися ці відчуття. Незвична та невідома досі сила рвалася зсередини мене назовні, з’єднувалася з цією кулею.

– Досить! – мене хтось відтягнув від цього артефакту. – Ти як? Саламандро? Ти чуєш мене?

– Все добре, – кивнула я й поглянула на свої руки. Червоні, місцями з пухирями. Лише зараз я відчула, як руки пекло вогнем. Невже я дістала опіки?

– Це магія Вогню. Найвищий з відомих мені рівнів, – проговорив Ітан. – Я не помилився, коли вчора сказав, що в нас є надія на те, що найсильніший рід Вогненних Саламандр повернеться до імперії!