Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Я... вибач, я... – заїкаючись, говорив Пітер, – я мав прислухатися до твого передчуття.

–Передчуття?! Ти мав прислухатися до слів своєї сестри!

–Пробач мені... – бурмотів він.

–Ти обіцяв! – крикнула Ельга, в її очах блищали сльози .–Дивився в мої очі й обіцяв, що залишишся.– вона підняла підборіддя, глянувши на нього з ненавистю.–І зрадив нас.

–Ельго, благаю…

–Ельго? – перелякана Калерія очманіло роздивлялася по дорозі, за її спиною виднівся лук, туга коса билася по плечах, коли вона мотала головою.

–О, Пітере. – Ельга зловтішно усміхнувшись, повернула його до Калерії. –У твоєму полку прибуло! Зустрічайте другу зрадницю, принцеса Калерія... – Ельга підійшла до неї. –Мені вклонитися тобі в ноги? Адже ти припинила міжусобиці навколо трону? Можу привітати? – Ельга плеснула в долоні. –Кривава королева, браво!

–Що ти верзеш? – здивувалася Калерія. – Де мама й тато, що стало з палацом?

– О, ти не знала? – удавано здивувалася Ельга.–Вони мертві. Відтепер і навіки. А твій палац тепер виглядає, як спалені руїни.– Ельга повернула Калерію, штовхнувши до трону.–Ну ж бо, не зволікай. Сідай зручніше.

–Ельго.– благав Пітер.

Вона підняла зап'ястя, в її руці опинився гострий уламок льоду, вона наблизилася до брата, провівши вістрям по обличчю Пітера, зупинивши крижинку на яремній западині його шиї.

–Що це? Ельга? – здивувалася Калерія.

–Я дуже хочу порізати ним твою шию... – зізналася Ельга, ігноруючи сестру, біль і гнів змішалися в її очах, від чого Пітер усвідомив: вона не перебільшує.

–Хочеш убити мене? – запитав він, відчуваючи холод, що струменів жилами.

–Шалено.– прошепотіла вона, зітхнувши.–Ти не уявляєш собі, як я зараз ненавиджу вас обох. – вона прибрала уламок, залишивши подряпину на його шиї.– Але мені потрібна твоя допомога.

–Усе, що завгодно.– прошепотів Пітер.

Ельга зчепила руки за спиною, міряючи кроками простір навколо брата. Сукня шаруділа, просуваючись по зледенілій підлозі.

–Ти, пам'ятається, вмів переносити цілий ліс з одного місця в інше? – запитала Ельга.

–Так? – не розумів Пітер. –А що?

–Я хочу, щоб ти навчив мене, як перенести замок.– повідомила вона, уважно глянувши на нього.

–Куди? – не зрозумів він.

–А ось це вже не твоя справа! – зірвалася на крик Ельга.

–Ельго, я можу врятувати їх.– благав Пітер.

–Рятуй. – махнула рукою вона.–Я не заперечую. Але я хочу, щоб ти і Калерія покинули замок назавжди.

–Що? – запитала Калерія. –Та, як ти смієш?! Я – старша донька короля.

–Але аж ніяк не найрозумніша.– огризнулася Ельга.

–Вибач, що? – роздратовано запитала вона.

–Вибачу, можливо, якщо боги будуть прихильні. – відповіла Ельга, схопивши Калерію за шию. –Але ти покинула нас заради свого нареченого, тож живи тепер із ним. – вона відштовхнула сестру, зробивши крок геть із тронної зали.

Пітер і Калерія втупилися один на одного з тривогою.

Ельга вибудувала захист навколо замку, оборонних чар вона не знала, а тому діяла інтуїтивно. Пітер навчав її, як відірвати частину клаптика землі і перенести його в інше місце. Але чар переміщення навчитися було не так просто.

– Ніщо не з'являється з повітря, Ельго. – пояснював Пітер. – Усе, що ти матеріалізуєш, переноситься в просторі з одного місця в інше. Сконцентруйся. Уяви в руці нитки, побач їхній колір, відчуй, які вони на дотик. Уяви, як вони нагрівають тобі руки, лоскочуть долоні.

Ельга заплющила очі, напружуючи руки. Вона розкрила долоні, напнувши пальці, відчуваючи поколювання напруги між ними.

– Добре. –кивнув Пітер.– Тепер огорни цими нитками камінь. Спробуй зрушити його з місця.

Нічого не відбувалося. Вони вправлялися кілька днів і Ельга не могла нічого створити. Вона встала і зробила крок у свою кімнату. Сівши біля вікна, Ельга міркувала про ніч, коли втратила все. Невже, навчитись цим чарам неможливо? А що як нижні поверхи архівів могли вціліти після нападу? Тоді варто спробувати знайти спосіб вивчити магію захисту та телепортації. Вона згадувала, як батько водив її бібліотеками, що ними опікувались Хранителі. Шукав спосіб, щоб донька була обізнана магією, якою володів його рід. Татко завжди говорив про велику силу свого пращура Абрахама і хотів, щоб діти були обачні з силою та вивчали її. Аделайн навпаки, магію заперечувала і боялась її. Дізнавшись, що всіх її дітей спіткала доля магів, вона була налякана і плакала майже щодня від того, що страшенна сила росла в її дітях. Вона була донькою скандинавського короля, що не вірив у магію, лише у богів, тож наявність божественної сили у людях вважалась прокляттям, страшним покаранням за гріхи. Якби королева могла – зробила б все, аби її діти були смертними, та в долі на них, схоже, були інші плани. Згадавши батьків, Ельга відчула біль в грудях, мороз струменів її жилами, та дівчині не було прохолодно. Двері в її покоях відчинилися, і вона інстинктивно метнула льодову піку прямо в них.