Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

23
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 97
Перейти на сторінку:

Я заперечливо похитала головою, і Віко з недбалістю, що здалася мені удаваною, розповів, що коли йому було близько десяти років, батько сильно розгнівався через якусь витівку сина.

- ...І тоді він вдарив мене по обличчю, а розмова наша відбувалася біля каміна. Я впав і вдарився щокою об розпечену камінну решітку. Батькові не сподобалося, що я заплакав, він схопив мене за волосся і притиснув щокою до решітки ще раз. Те, що він завжди ненавидів і зневажав мене, ви точно вже чули, пані Годе. Дозвольте мені не повторювати цю частину моєї історії.

Мене занудило від думки, скільки жорстокості ховається за стінами багатих будинків Південних земель. Я завжди це знала і благословляла долю за те, що та дозволила мені провести дитинство поруч із тітонькою Іло, яка найсуворішим покаранням для дитини вважала позбавлення обіду. Лесс теж згадував про свої дитячі роки з посмішкою, ніколи батьки не піднімали на нього руку, і він жодного разу не вдарив мене, поки ми були одружені. Мені не було шкода Віко, який сидів навпроти мене - надто зухвалою і нечемною була його поведінка, - але від співчуття до обпеченого десятирічного хлопчика, який намагався вирватися з рук батька, горло щось стиснуло. Віко, помітивши зміну у моєму виразі обличчя, тут же промовив:

- Облиште, панно Годе, ви надто вразливі - то вже давня історія. Нині панотець задоволений моєю старанністю, а за витівки докоряє мені недостатньо суворо - про це вам скаже будь-який іллірієць.

- Витівки? - знову обурилася я, відразу забувши про жалощі. - Ось, значить, чим ви вважаєте свої безчинства?! І особливо мерзенними вони виглядають, тому що ви - понтифік. Навіщо вам цей сан, якщо вас приваблюють тільки розпуста і беззаконня?

Віко здивовано подивився на мене.

- Панно Годе, ви вважаєте, нібито хтось цікавився моєю думкою, коли вирішувалося питання понтифікату? Мене просто взяли за шкирку, як шелудивого кота, і жбурнули під ноги кардиналам. Якби я не погодився, батько просто повісив би мене на воротах будинку Брана. Тут же ми прийшли з ним до порозуміння. Я приношу хоч якусь користь сім'ї, батько закриває очі на деякі мої недоліки. Якби я був таким хоробрим, як Раг, розумним, як Ріно, або ввічливим, як Северро, то мені не довелося б брати на себе прокляту тіару, але, на жаль, я терпіти не можу війну, так само як і науку, та й гідно представити рід Брана в Західних землях не зможу...

Відвертість Віко мене дещо збентежила, він розповідав мені про братів, наче ми були давніми приятелями.

- ...Гадаю, вам би сподобався Ріно, панно Годе, - він злегка зарозумілий, але вельми дотепний, - продовжував Віко. - З Рагом вам краще б ніколи не зустрічатися, а Северро дуже приязний із тими, кого він має намір використати у своїх цілях.

Віко деякий час абсолютно невимушено розповідав про братів, а коли мій вигляд став зовсім вже розгубленим, пояснив: «Ця тема для бесіди нічим не гірша за інші, чи не так? А розмова наша в будь-якому разі настільки непристойна, що немає жодного сенсу обмірковувати свої слова». Я не знайшлася, що заперечити, і тут же за це поплатилася. Віко, вирішивши, що тепер прийшла його черга слухати, запитав:

- А ви, панно Годе, справді прихильні до старшого пана Альмасіо?

Від ніяковості я втратила на якийсь час дар мови, але потім мені на думку спала дивна думка: «Я ж тільки нещодавно шкодувала, що мені ні з ким обговорити пана Ремо! Це безумство, зрозуміло, але справді - чому б і ні?». І я, наважившись, відповіла:

- Мені лестила увага пана Альмасіо. Колись мені здавалося, що я ніколи більше не вийду заміж, але тепер я бачу, що це нездійсненний намір. Жінка в Південних землях, обтяжена такою поганою славою в рідних краях, як я, не зможе прожити без підтримки чоловіка, не впавши в убогість і ганьбу. Я подумувала піти в монастир, але в мене міцне здоров'я і слабкий дух - проживу я там довго, і, боюся, так само нещасливо. Тому іншого виходу, крім як вийти заміж повторно, я не бачу.

- Звучить розумно, - погодився Віко.

- Коли пан Еттані почав шукати мені нареченого, - міркувала вголос я, - то спочатку здавалося, що мені доведеться, забувши про залишки гордості, вийти заміж за чоловіка доволі малих чеснот, який опинився в безвихідному становищі. Але увага пана Альмасіо - одного з найбагатших і найпривабливіших вдівців Іллірії - подарувала мені надію. Він один у всьому місті був добрим до мене, а до мене давно вже ніхто... не виявляв уваги.

- І що ж вас тривожить?

- Тривожить?.. - перепитала я. - Навпаки, я дуже рада тому, як складаються обставини і...

Віко виразно закотив очі, та я й сама відчувала, що в голосі моєму немає впевненості. Дійсно, я не була щасливою. Можливо, кілька миттєвостей минулого дня, коли я бачила сонячне мерехтіння на морських хвилях, могли називатися світлими, але чи мало це пряме відношення до пана Ремо?..

- Сьогодні служниця сказала мені, щоб я остерігалася пана Альмасіо через те, що він тричі був одруженим, і дружини його помирали молодими, - наважившись, нарешті зізналася я. - І я не можу досі визначитися, як же мені поставитися до її порад. Це зовсім юна дівчина, схильна перебільшувати і пліткувати, але чомусь я не змогла пропустити її слова повз вуха.

Віко хитро усміхнувся, але продовжив розмову не відразу.

- Панно Годе, - сказав він, набувши відсторонено-насмішкуватого вигляду, - якщо я скажу, що думка слуг про господарів часто буває значно вірнішою, аніж у господарів про слуг, ви приймете це до уваги?..

1 ... 21 22 23 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іллірія, Марія Заболотська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іллірія, Марія Заболотська"