Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"

Розділ 15

 

Вона стояла перед шлюзом, вдивляючись у темний пейзаж планети К253. Її скафандр уже був підготовлений: система життєзабезпечення активна, датчики чутливості виставлені на максимум. Але всередині неї точилася боротьба.

Чекати чи діяти?

Монолітна структура попереду випромінювала незрозуміле тяжіння. Це не була просто скеля чи уламок метеорита. Воно було штучним.

Вона ковзнула поглядом по сенсорам корабля. Тінь зависла на орбіті, не наближаючись, не роблячи жодних рухів. Чекала.

Еліс стиснула зуби.

— «Гаразд. Чорт забирай.»

Вона активувала шлюзову систему. Металеві пластини відійшли, відкриваючи вихід на поверхню. Важкий вітер торкнувся її скафандра, наповнений невідомими елементами.

Крок уперед.

Грунт під ногами був сухий, ніби скло. Темний, як і структура попереду.

Сканери працювали безперервно.

Температура: 19°C.

Атмосферний тиск: трохи нижчий за земний, але в межах норми.

Склад повітря: 72% азоту, 25% кисню, 3% невідомих домішок.

Вона зупинилася перед монолітом.

Зблизька він виглядав ще більш моторошно—гладка, ідеально рівна поверхня, позбавлена будь-яких пошкоджень чи природного ерозійного сліду.

Вона простягнула руку, доторкнувшись кінчиками пальців до чорного каменю.

Різкий імпульс пронизав її тіло.

Темрява.

Голоси.

І одне слово.

— Обрана.

Свідомість повернулася, щось тільки-но зв’язалося з нею.

Еліс різко відсахнулася від моноліту, відчуваючи, як її серце скажено калатає в грудях. Сканери у шоломі почали блимати червоним, сигналізуючи про стрибок її пульсу. Вона швидко оглянула простір навколо себе—ніхто не наближався, Тінь усе ще зависала на орбіті, але тепер її сигнатура стала нестабільною, ніби вона відчувала резонанс із тим, що щойно сталося.

Еліс різко вдихнула й зробила крок назад.

— Обрана.

Це слово досі віддавалося луною в її голові. Але хто його сказав? Що його сказало?

Її рука машинально торкнулася комунікаційного пристрою на зап’ясті, активуючи зв’язок із кораблем:

— «Комп’ютере, проведи глибокий аналіз мого стану. Біологічні показники, електромагнітні імпульси, будь-які аномалії.»

— Аналіз розпочато.

Вона заплющила очі, намагаючись упорядкувати хаотичний потік думок. Відчуття, що щось тільки-но проникло в її свідомість, не давало їй спокою. Це було не просто зорове чи слухове галюцинування. Це був контакт.

Але з чим?

Вона знову глянула на моноліт. Той стояв мовчазний і непорушний, ніби нічого не сталося. Але Еліс більше не могла дивитися на нього просто як на шматок чужорідного матеріалу. Він був живим.

З корабля надійшов сигнал.

— Аналіз завершено. Відхилення у нейронних активностях. Мікроскопічний електромагнітний імпульс у лобовій корі. Генетичних змін не виявлено. Фізичний стан стабільний.

Вона стисла губи. Це щось із її свідомістю.

А потім корабель зафіксував новий сигнал.

Не з орбіти.

Зсередини моноліту.

Тінь, що висіла вгорі, теж почала рухатися, ніби цей момент щось змінив у її поведінці.

Еліс зробила повільний вдих, намагаючись заспокоїтися. Її розум працював на межі можливого, аналізуючи кожен варіант. Вона могла відступити, повернутися на корабель, активувати гіперстрибок і полетіти геть, залишивши цей моноліт, Тінь і всі загадки позаду. Але частина її знала—це не кінець.

Тінь чекала. Вона не атакувала, не наближалася, лише висіла в космосі, ніби спостерігала. Але зараз Еліс відчувала на собі її погляд гостріше, ніж будь-коли.

— Що ти від мене хочеш? — прошепотіла вона, глянувши на моноліт.

Відповіді не було. Лише тиша.

Але сигнал ізсередини продовжував іти. Це було щось інше. Відмінне від Тіні. Інша сутність.

Два невідомих. Одна загадка.

Еліс зробила обережний крок уперед. Її костюм зафіксував слабкі електромагнітні збурення в повітрі, але жодних ознак загрози. Вона обережно простягнула руку до моноліту, не торкаючись його, а потім активувала ручний сканер.

Дані посипалися на візор.

— Внутрішня структура нестабільна.

— Матеріал: невідомий.

— Енергетична активність: зростає.

Щось всередині моноліту пробуджувалося.

І тоді новий сигнал прорізав ефір. Не мовлення, не повідомлення—це було щось інше. Глибоке, низьке вібруюче відчуття, яке Еліс не тільки чула, а й відчувала всім тілом.

В той самий момент корабель зафіксував рух Тіні.

Вона наближалася.

Еліс рвучко підняла голову, інстинктивно відступаючи. Система оповіщення на кораблі спрацювала червоним сигналом:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍