Читати книгу - "Те, що не можна називати", Love"

Розділ 22: Голос, що торкається душі

Вони погодилися.

Аліна з Артемом приєдналися до проєкту — виступи по містах, зустрічі з молоддю, де кожен міг поставити запитання… і почути відповідь, що не читалася з папірця, а звучала з глибини серця.

— І що ти відчула, коли весь світ дізнався? — запитала дівчина з першого ряду.

Аліна витримала паузу. Подивилась у зал.

— Що я жива. І що це має сенс — навіть якщо болить.

Оплески були щирими. Але після кожного виступу вони поверталися в готель виснажені.

І тому — разом із гастролями вони записались на парну терапію.

— Мені здається, я досі боюсь, що це не справжнє… що ти підеш, — прошепотіла вона в кабінеті.

— А я боюсь, що все зіпсую. Що не вистачить мене, — відповів він.

Їхні страхи не зникли. Але більше не жили мовчки. Їх вимовляли. Проживали. І зцілювалися — по краплі.

Одного вечора, після виступу в Чернівцях, вони вийшли на балкон старого готелю. Під ними мерехтіло нічне місто.

— Знаєш, — сказала Аліна. — Раніше я думала, що кохання — це магія. А тепер розумію: це щоденна робота. І… мені подобається працювати з тобою.

Він мовчки обійняв її. І в цій тиші не було сумнівів.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍