Читати книгу - "Те, що не можна називати", Love"

Розділ 23: Обличчя в натовпі

Це був найважливіший виступ.

Столиця. Велика сцена. Квитки розкуплено за три дні. У залі — журналісти, психологи, блогери, активісти… і ті, хто просто хотіли почути правду.

Аліна відчувала, як серце б’ється аж до вух. Артем стиснув її руку за лаштунками.

— Ми не повинні бути ідеальними. Ми повинні бути справжніми, — прошепотів він.

Вони вийшли.

Оплески — мов буря. Але Аліна ще не знала: справжня буря тільки починалась.

Коли вона почала говорити про знецінення, про приниження, про шлях до прийняття себе — її погляд випадково зупинився на одному обличчі у залі.

Він.

Її батько. Той, хто пішов ще в дитинстві. Той, кого вона шукала в кожному чоловікові. Той, про кого мовчала роками.

Він не аплодував. Просто дивився. І в його очах — щось незрозуміле: сум? гордість? жаль?

Вона не зламалась. Договорила. До кінця.

А після виступу — він чекав її за кулісами.

— Ти… виросла, — сказав він тихо. — І стала сильнішою, ніж я колись був.

Аліна не знала, чи плакати, чи йти геть.

— Я не знаю, що ти хочеш цим сказати, — мовила вона. — Але якщо ти тут, щоб щось змінити — починай з правди.

---
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍