Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

Глава дванадцята. Старий знайомий.

— Ти щось знаєш про нього? - Запитую, киваючи на незнайомця, коли сів поряд з батьком зі світу гібридів.

    Я точно знав, що Озір щось знав про цього гібрида - якщо, звісно, він був гібридом.

— Так. Він колись служив мені. Тоді мій розум був ще затуманений тією клятою квіткою, тому я був тільки за те, щоб він служив мені. Тим паче він добре вправлявся з магією, що робило його для мене вважай майже ідеальним воїном. Але інколи навіть я не міг його контролювати. Цей кулон, який ти мені дав... Схоже, в ньому кров амфігора. Якого саме - я не знаю, треба буде віднести на перевірку.

— Тобто, він настільки був сильним, що зміг ось так просто потрапити до мого світу, при чому так, що я цього не відчув?

— Або ти просто не помітив цього, бо у вас зі світом ще поганий зв'язок, або він знову почав знову накопичувати свою силу.

     Накопичувати силу? Це було щось нове. Перевів погляд з хлопця на батька, сподіваючись, що він мені це пояснить.

— Зазвичай частіше за все він вбиває ту чи іншу тварину, щоб забрати її енергію собі. В інших випадках, щоб забрати чиюсь енергію, він може вбити ще й людину.

     Значить, він міг забрати енергію амфігора, вбивши, і якимось чином взяв крихту його сил. У мене є ідея, що незнайомець не зміг впоратися з нею, і вона могла його вбити, через що чоловік вирішив перенести її до кулону, щоб не ризикувати. Ну а потім знайшов спосіб, як все ж нею користуватися, хоч і ось так обмежено.

     Але кого він вбив? Невже ту дівчину, яку я бачив тоді, у кривавих снах? Якщо так, то у цьому ж випадку ми дуже будемо ризикувати, якщо будемо залишати його наодинці навіть під сімома печатями. По-перше, ми ще до кінця не знаємо, на що він взагалі здатнт, а по-друге, можливо він зможе потім навчитися контролювати усю силу. В тому числі й електроенергію.

    Доки думав над цим всім, батько відійшов, почав змішувати якісь трави. Можливо, він готував щось, що могло б затуманити разум незнайомця.

— Скажи... А можливо таке, що він може ще й якусь силу з собою взяти? Ну, або ж невеличку частину, якщо всю не вдасться.

— Таке буває дуже рідко. Навіть самим сильним не вдається зробити це ось так по клацанню пальця.

    Я не питав, звідки батько знав вже стільки про амфігорів. Все ж, у одній книзі було трохи написано про амфігорів. Я теж трохи почитав, але в принципі нічого нового, що могло б розповісти мені трохи про мій же власний вид не дізнався.

..

 

..

 

..

 

..

 

..

— Озір. - Батько зі світу гібридів простягнув лапу до чоловіка напроти.

    Озір, коли я вирішив відвести невідомого до свого світу, щоб показати його батькам, вирішив піти зі мною, сказавши, що так буде краще. Я не сперечався. По-перше, якщо гібрид хоче - я точно не той, хто повинен йому зупиняти це зробити, якщо, звісно, знаю, на що він здатний. А по-друге, так буде набагато краще, бо батько знає про демонів та їхні іпостасі те, чого не знаю я. Бо хто його знає, що ще може зробити дивна людина.

    Через те, що батько зі світу гібридів вирішив вперше прийти до світу людей, я вирішив, що буде круто, якщо мої батьки з обох світів нарешті познайомляться. Звісно, мені було трохи сумно через те, що і мати зі світу гібридів не прийде познайомитися з матір'ю зі світу людей, але... Вона в принципі обрала своє відношення до мене. Та й до того ж, я не дуже вже й хочу з нею намагатися налагодити контакт.

     Тимур трохи примружився, подивившись на гібрида і на його лапу, яка була розміром з його тулуб, якщо не більше. Він наче поглядом запитав у мене, коли подивився в мою сторону: «Це і є твій батько з того дивного світу?»

     Спочатку я подумав, що щось піде не так. Але все ж, чоловіки потисли одне одному руки. Мовчки, без зайвих слів, розмов та розпитувань. Вони наче знали одне одного, при чому недавно підписали якийсь контракт і ось так декілька секунд стояли, думаючи в останню мить, чи варте воно того.

       Коли обидва чоловіка почали потихеньку розмовляти - тем для розмов все ж було багато, - мати тихо звернулась до мене:

— Це так дивно, що ось так дві сім'ї зараз знайомляться. У мене навіть спочатку було відчуття, що ти привів дівчину зі світу гібридів, і зараз ми знайомимося з її батьками.

— Так, дивно, але гадаю, що буде набагато краще, якщо ви познайомитеся зараз, у спокійній ситуації аніж у якійсь битві чи ще у якісь складні часи. До речі, вибач, я не зміг привести мати. У нас з нею... Ммм... Конфлікт. Якщо так правильно сказати.

     Я не хотів зараз розповідати усе матері, бо зараз і так могло бути багато питань до Озіра, тому я не хотів, щоб ми затягнули цей вечір ще на довше. Тим паче зараз у нас зараз є інші справи.

— Ти вже бачила колись цю людину? - Запитав я, коли батьки нарешті поговорити і ми перейшли до суті - спробували зрозуміти, що ж то за чоловік дивний.

     Мати довго дивилась на обличчя незнайомця, яке було наче сховане у тінях. Потім сказала:

— Сама я його вживу не бачила, нажаль. Але щось казав батько про нього, і навіть фотографії показував. Гадаю, нам краще буде перейти у світ людей, щоб подивитись усе краще. Бо якщо не помиляюсь, у батька були фотографії. Тоді я точно зможу порівняти.

     Я відкриваю портал. Пам'ятаю, як коли я вже у другий раз зміг потрапити до світу людей, на моїй долоні поряд з символом порталу до пекла з'явився символ порталу до світу людей. Це доволі круто.

    Батько зі світу гібридів пообіцяв, що точно буде спостерігати за незнайомцем, доки ми згоняємо за потрібними речами. Скажу чесно, я в якійсь то степіні йому довіряю. Все ж, зараз Озір не здається мені гібридом, який тільки хоче завалити мене.

     На цей раз мені нарешті не довелося звикати до ходьби на двох ногах. Все ж, тепер я нарешті починаю звикати ходити і на двох ногах і на чотирьох.

— Не проти трохи пройтися? - Запитую, розуміючи, що мати не проти цього навіть без її відповіді.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍