Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До цього я матері розповідав, що портали відкривати можна тільки туди, де ти вже був і знаєш це місце. Тому жінка не здивувалась, коли ми з'явились на кордоні світу двоногів і минулого лісу Лісного Народу.
— Добре. - Мовила жінка, і пішла вперед, не бажаючи озиратись.
А я озирнувся.
Ліс був у дуже поганому стані. Усе було згорілим, тут неможливо було нормально сховатися. І все ж, десь двоноги та й ходили, кудись поспішаючи або дивлячись на те, що сталося з їх улюбленим лісом.
Я йшов поряд з матір'ю - або намагався йти поряд частіше за все, - ховаючись у тінях або ж ховаючись під землею, якщо мене могли побачити. Все ж, мені не хотілося, щоб мене ось так побачив хтось інший. Може бути багато питань, а після цього ще більше проблем, яких нам зараз не потрібно. Точніше, нам взагалі також проблем не треба.
— Слухай, може, ти вже розкажеш мені хоч трохи про Заргора? - Запитую тихо, стаючи поряд з нею, коли мати стала озирнутися по сторонах, щоб зрозуміти, куди зараз варто йти.
Так, я розумію, я казав, що не буду розпитувати жінку про те, що взагалі тоді сталося, сподіваючись, що вона колись розповість нам усе з батьком. Але пройшов майже тиждень з моменту нашої останньої битви, доки ми у усім розбиралися, і я відчуваю, що можливо можу не витримати очікувань.
Все ж, це могло бути дуже важливим. А мапа чомусь про це мовчала вже ось стільки часу.
— Вибач, не зараз. - Відмовила жінка і підійшла до двоповерхової будівлі. - Будь ласка, будь тут. Я швидко сходжу, і повернусь.
..
..
..
..
..
Я не очікував, що мати чекати доволі нудно. Не було чим себе зайняти. Можливо через це я подумав - чи можу я потрапити до пекла у світі людей? Чи якщо я відкрию портал, мене віднесе до пекла гібридів?
Можливо, якщо я не буду думати про пекло гібридів, тоді мене може закинути до людського пекла.
Зараз я хотів подивитись, чим відрізнялися ці два пекла - окрім його жителів, - доки матері, яка схоже, ще не дуже скоро буде, не було.
Озирнувшись в останній раз на дім, щоб впевнитись, що жінка ще не вийшла, я відкрив портал. Скажу чесно, я сподівався, що все вийде.
Повільно заходжу до порталу і різко в мене хтось врізається. Я повільно кліпаю, намагаюсь зрозуміти, що відбулось. На мене вже хтось гиркнув.
— Обережніше! Ідіот... - Прогарчав демон і відвернувшись, пішов далі.
Так, пекло дуже відрізнялося. На дорогах в деяких місцях було багато бруду і різного сміття. Багато хто влаштовував сварки і битви майже на рівному місці. Звісно, в нашому відбувається щось подібне, але мабуть, не так вже й часто.
Коли я знову в когось врізався і хотів було вибачитися - ну не встиг я звикнути до таких натовпів на вулиці, - я різко зупинився, подивившись на того, хто зараз стояв прямо переді мною.
— Бачу, ти нарешті здох. - Прогарчав Драконікс, схопивши мене за комір кофти однією рукою. Тепер я дивився у його єдине око. - Я стільки часу чекав на цей момент, і нарешті дочекався.
Драконікс різко притис мене до стіни, щоб ми не заважали іншим йти по дорозі. Чомусь я навіть не здивувався, до минулий провідник захотів кошмарити мене в людському пеклі після того, що сталося.
Я помітив його хвіст. Схоже, він все ж залишився після його смерті. Але мабуть, Драконікс не зможе нормально вже користуватись - якщо взагалі зможе, - своїми силами амфігора. Я ж до цього вирвав його хвіст, позбавивши провідника його сил.
— Ну що ж, не скажу, що радий, але все ж у якомусь сенсі радий тебе бачити, праправнук.
У мене ледь очі не вилезли на лоба від останнього слова. Що він тільки що сказав?... Помітивши мою реакцію, Драконікс мабуть вишкірився, але через те, що у нього не було губ, це взагалі не було помітно. Хоча око його все ж видало.
— Так, я теж здивувався, коли дізнався про це. Але як виявилось, ми родичі.
Спочатку я навіть не повірив йому. Неможливо було уявити, що тиран зі світу людей міг бути моїм прапра-якимось там родичем. Але з кожним разом коли я все більше думав про це, усе здавалось мені все логічніше і логічніше.
Тепер зрозуміло, чому я теж став амфігором. Це пішло від Драконікса.
— Хто твоя дитина? - Запитую, схопивши минулого провідника за руку і прибравши від себе. - Кому не пощастило з батьком?
— Мати Зара.
Трохи примружився. Значить, він мій прапрадід по лінії матері. Тихо зітхнув. Дивно, що ми стільки часу не знали, хто наші родичі. Я вчився у власного діда, бився з ним і ледь не вбив. Але скажу чесно, мені його не шкода.
— Чому вона не залишилась з тобою?
— А ти гадаєш, вона хотіла жити з нами в лісі? Вона хотіла жити, як звичайні люди, тому відвернулась від мене і моєї дружини, і у дванадцять років втекла від нас. Я шукав її. Сподівався, що вона повернеться до нас. Але вона так і не повернулась.
Я відійшов від Драконікса. У голові крутилося багато думок, я не міг нормально впоратися з ними. Треба буде переговорити про все це з матір'ю.
— Повірити не можу. - Сказала жінка, коли я нарешті розповів їй усе.
— Але це дійсно правда. Я знаю це. Інакше я не можу розповісти те, чому я й сам у результаті став амфігором.
— Мені треба буде ще над цим подумати. - Мати відвела погляд. - І порадитись з Тимуром. До речі, я все ж знайшла деякі потрібні речі про незнайомця. Замість декількох фоток була купа цікавої інформації. Якщо казати коротко - це брат мого батька.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый», після закриття браузера.