Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

Розділ 12 «Стерво»

До вечора повністю поринаю в роботу. Передивляюся всі документи компанії, звіти, аналізую ефективність роботи відділів. Дізнаюся, що компанія має стабільно високі показники, багато клієнтів і сильну команду. І найефективніший відділ — саме відділ Емі. Судячи з усього, вона не просто сама добре працює, а ще й ідеально налагодила роботу своєї команди.

Ще раз переглядаю інформацію, яку надав відділ кадрів. Емі працює тут від самого випуску, починала зі звичайного співробітника і за чотири роки виросла до керівника відділу. Наполеглива, цілеспрямована, з відмінною репутацією.

З її особистого життя знаю небагато, але достатньо, щоб скласти певну картину. Вона нещодавно розійшлася з хлопцем, який працює у маркетинговому відділі, і розрив був гучним. Причина — його зрада прямо на роботі. Про це гудів увесь офіс. Мені це не подобається.

Я не прихильник того, щоб забороняти романи на роботі — це не має сенсу, бо люди все одно будуть заводити стосунки, просто ретельніше їх приховуватимуть. Але й перетворювати компанію на осередок пліток теж не збираюся. Потрібно буде подумати, як це контролювати.

Окрім цих стосунків, у неї були ще декілька, не дуже довготривалих, але, на відміну від останніх, не з колегами.

Ще один цікавий момент — Емі доволі емоційна, але водночас холодна у ставленні до людей. Здавалося б, ці дві риси складно поєднати, але їй це вдається. Вона майже ніколи не показує нічого, крім гніву. Усі інші емоції — ретельно приховані.

Я бачив це на власні очі. При першій зустрічі вона була більш відкритою, а вдруге — вже зовсім іншою. Коли я сказав їй про наявність дівчини, вона не подала вигляду, але я помітив, як у її погляді на мить промайнули розчарування і сум. І майже одразу зникли, поступившись звичному байдужому виразу.

Вона вміє контролювати себе. Але чомусь мені здається, що не завжди.

Вона хаотична. На робочому місці — безлад, у житті — не надто зібрана, але в роботі дивним чином це не заважає. Вона не любить працювати за чітким планом, віддає перевагу інтуїтивному підходу, орієнтуючись на власні відчуття.

І, звісно, те, що я вже помітив: вона абсолютно не пунктуальна. Проте це не стосується зустрічей із клієнтами чи ділових переговорів — там вона чітка й зібрана.

Ще один факт — серед колег найбільше спілкується із Софією, своєю помічницею, і Лізою, керівником відділу кадрів. Тож, думаю, про те, що я запитував її документи, Емі вже знає.

Що ще? Вона з Одеси, там живе її мама, інших рідних у неї немає. Є подруга, імені я поки не знаю, але знаю, що та зараз на пристойному терміні вагітності.

Звідки я все це знаю? Моя секретарка Ліна. Як і будь-яка інша секретарка, вона в курсі всіх офісних пліток і знає біографію кожного співробітника. Я лише задав їй одне питання про Емі, і її понесло.

Закінчую перевірку звітів по всіх відділах. Закриваю папку і беру наступну. Треба переглянути всі проєкти, якими зараз займається компанія. Переглядаю один за одним, уважно вивчаючи деталі, але коли всі теки закінчуються, розумію, що однієї не вистачає.

Гортаю ще раз — результат той самий.

Відкладаю документи, натискаю кнопку виклику.

— Ліно, зайдіть до мене.

Через хвилину секретарка з’являється у дверях.

— Де дані по проєкту для “Оптіма Груп”? Він має бути готовим.

Ліна розгублено гортає блокнот, її погляд швидко пробігається по нотатках, а потім вона вагається перед тим, як відповісти:

— Цей проєкт вела Емі… тобто Емілія Романівна.

Я повільно нахиляю голову, спираючись ліктем на підлокітник.

— Чому вона займалася цим, якщо це не її обов’язки?

— Консалтинговий відділ був перевантажений, а вона мала необхідну компетенцію, тому взяла його на себе. Вона часто так робить. У неї великий досвід роботи з подібними кейсами.

— І що зараз?

— Вона більше ним не займається.

Я зводжу брови.

— Чому?

Ліна знову вагається, ніби боїться озвучити відповідь, але зрештою все ж каже:

— Наскільки я знаю… вона перестала затримуватися після роботи. Раніше брала додаткові задачі у неробочий час, а тепер…

Я швидко кидаю погляд на годинник. Шоста.

— Вона ще в офісі?

— Ні, вона пішла вчасно.

Я злегка стискаю щелепи, відпускаючи Ліну жестом.

Ось як, значить. Ось як вона вирішила мені помститися за мої слова про запізнення. Відпрацювала свої години та пішла.

Коли за Ліною зачиняються двері, знаходжу номер Емі в її особовій справі, дістаю телефон і набираю номер.

— Так? — Її голос звучить спокійно, без тіні подиву.

— Чому ти не передала проєкт «Оптіма Груп» назад у консалтинговий відділ?

— Ми, здається, на «ти» не переходили, Тимофію Андрійовичу, — вона навіть не запитує, хто телефонує. Відразу зрозуміла.

— Емі, я запитав, чому ти не передала проєкт?

— Якщо ви переглянете нашу внутрішню систему, то побачите, що проєкт закріплений за консалтинговим відділом, — у її голосі з’являється ледь вловима нотка злості.

Я стискаю телефон міцніше.

— Але поки ти ним займалася, він рухався. Тепер же він стоїть на місці.

— Ви ж самі сказали, що не просили мене працювати понаднормово. От тепер я йду з роботи вчасно і приходжу також вчасно. Все, як ви хотіли.

Я мовчу. Чорт. Не «вколола», а закопала.

Я стискаю зуби та проводжу рукою по обличчю, шумно видихаючи.

— Емі, цей проєкт має бути готовий вже завтра ввечері.

— Я в курсі, але це не входить у мої обовʼязки.

— Чорт, Емі, — агресивно випалюю я, а потім намагаюся заспокоїтися. — Добре, я був неправий. Будь ласка, займися цим проєктом.

— Боже, що я чую, Тимофію Андрійовичу!

— Емі…

— Та розслабся ти, він вже готовий. Зараз надішлю його тобі на пошту.

— Ти…

— Але, — перебиває мене, — я хочу особистих вибачень, і я працюватиму, як і раніше… А ще хочу підвищення зарплати.

Я знову стискаю щелепу, настільки, що зуби мало не скриплять. От же стерво.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍