Читати книгу - "Ті, хто йдуть, Ivaarr"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стежка, якою йшли Івар і його загін, петляла між стовбурами дерев крізь вологе повітря, що пахло димом і свіжою зеленню. Полонені були попереду, під охороною. Ті, хто міг іти, тримались купи, перемовляючись пошепки. Ті, хто не міг — їхали верхи, спираючись на плечі тих, хто ще тримався.
Загін Івара замикали. Івар, Хвітсерк, Хартлесс, Кавет і Арес йшли поруч, не поспішаючи. Вперше за всі ці дні — без напруження у плечах, без готовності до бою щосекунди. Але це спокійне відчуття було... дивним.
— Це було… якось занадто просто, — першим порушив мовчанку Хвітсерк. — Ніби й бій, ніби й вогонь, а... опору ніхто не чинив. Лише ті, хто випадково потрапив.
— Бо це була не оборона, — озвалася Хартлесс. — Це був склад. І я починаю думати... що вони знали.
Івар кивнув, не зводячи погляду з лісу.
— Можливо, знали. Можливо, дозволили. Але навіть якщо й ні — це викликає тривогу.
— Чому? — запитала Кавет. — Ми перемогли. Звільнили полонених. Знищили запаси. Це — успіх.
— Бо не було головного, — сказав Арес. — Не було короля. Не було Дактаруса. І навіть половини тих, хто зазвичай охороняє такі табори. Це як... порожня клітка.
— Або приманка, — додав Івар.
Усі замовкли. Думали.
— Ти гадаєш, це пастка? — Хартлесс примружилась.
— Ні. Пастка вже б зачинилась. Це... спостереження. Перевірка. Він хотів подивитись, як ми діємо. Спостерігачі були там не просто так. Вони не зупинили. Не втрутились.
— А якщо він сам десь поряд? — прошепотіла Кавет.
— Саме так, — відповів Івар. — Ми завдали удару, але не знаємо, де справжній меч. Ми зробили хід. Він — ще ні.
Хвітсерк підкинув у повітря тріску, зловив і випустив:
— І що, по-твоєму, він тепер робитиме?
Івар не відповів одразу. Лише подивився вперед — туди, де хащі розкривались у бік рівнини, і вдалині вже виднілись сигнальні вежі Рібела.
— Він зробить те, чого ми не чекаємо. Бо тепер він знає, як ми думаємо.
Хартлесс стисла лук.
— А ми?
Івар стиснув руків’я меча:
— А ми почнемо думати на крок уперед.
Вони йшли далі, крізь хащі й тіні. Але тепер кожен крок був частиною нової гри. Де ніхто не знав, з якого краю дошки вийде чорна тура.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ті, хто йдуть, Ivaarr», після закриття браузера.